Інтерактивні методи викладання математики

Материал из ЗапоВики

Перейти к: навигация, поиск

Якщо ви турбуєтесь про інших, не дозволяйте їм залежати від себе, адже насправді ви їм не допомагаєте , а завдаєте шкоди. Джон Максвел. Логіка розвитку сучасної цивілізації ставить перед освітою завдання, для виконання яких необхідно формулювати нові концептуальні ідеї навчання, що органічно поєднують елементи традицій та інновацій. Сучасні філософські знання про світ, про людину змушують науковців, практиків відшукувати та розробляти принципово нові підходи, методи пізнання світу, пізнання невідомого, засновані на принципах діалогічності, толерантності, різні прийоми, засоби вивчення дійсності. Підготовка ново¬го покоління до життя в суспільстві, в якому зростає складність його устрою і мобільність, — гарантія існування самого суспільства, культури, пов'язаної із самобутністю, традиціями, досвідом, цінностями. Особливістю сучасності є те, що людина, щоб реалізуватися в суспільстві, повинна вчитися практично все своє життя. Якість сучасної освіти, тобто відповідність вимогам суспільства, визначається не стільки тим, що дитина знає і чого вона навчилася в школі, скільки здібностями і вміннями здобувати нові знання та використовувати їх у нових умовах. Заслуговує на особливу увагу структура мотивів соціально активних школярів: Серед тих, хто готовий до практичної громадської роботи, найбільшого значення надається: участі в розвитку національної культури (9,2 %); захисту довкілля (7 %), обслуговуванню населених пунктів (7%), боротьбі за соціальні права молоді (5,6 % ). Дослідження показують, що серед школярів слабко виражене прагнення до лідерства, важливим його вважають лише 10 % респондентів. Низький рівень соціальної активності молоді співвідноситься зі слабкою соціальною активністю учнів у класі. Так, лише 15 % опитаних заявили, що в їхньому класі мають місце диспути і дискусії (майже 42 % — зрідка; 39 % — ніколи). До того ж виникають зовсім не з ініціативи вчителів чи адміністрації школи. Вчителі ініціюють 55 % дискусій, адміністрація -14 %. У всіх інших випадках, ініціатива належить учням (40 %) або дискусії взагалі не мають місця (27 %). Як же учні ставляться до навчання? Виявляється, дуже по-різному. Опитування показують, що подобається, вчитись 43 % учнів, не подобається — 14 %, не змогли відповісти на це запитання однозначно — 43 %. Отож, більшість опитаних підлітків не виявляють захоплення від навчання. І це досить тривожно. Адже, як відомо, гарний результат може мати лише та справа, яку людина робить із задоволенням та особистою зацікавленістю. Що ж стимулює навчальну активність сучасних підлітків? Насамперед, це бажання краще підготуватися до майбутньої професійної діяльності, до життя в суспільстві. Цей стимул визначила майже половина опитуваної учнівської молоді. Практично, на самому високому рівні (47 %) учні визначили, що мають інтерес до навчальних предметів, які викладаються. Саме тут міститься великий резерв розвитку навчальної активності сучасних підлітків. І саме тому велику роль у цьому відіграє педагогічна майстерність учителів. Саме вони можуть і повинні не тільки зацікавити, а й розвивати здібності до самостійної діяльності під час викладання різноманітних навчальних предметів. Дуже важливим є те, що одним із основних факторів, що стимулюють навчання, підлітки називають почуття власної гідності (третє рангове місце — 38 % опитаних). А такі фактори, як вимоливість учителів та контроль батьків, не є для них потужними стимулами для навчання. Це свідчить про те, що зовнішні санкції щодо навчання не відіграють за сучасних умов помітної ролі. Більшою мірою активність до навчання обумовлюють внутрішні фактори, що, безперечно, є проявом розвитку соціальної суб'єктності підростаючого покоління. На цій підставі можна констатувати, що сучасна українська молода людина насамперед напру жена проблемою повсякденного існування, демонструючи побутове самовідчуження і демонстративний ІЗОЛЯЦІОНІЗМ. Таким чином, порівняння різних відсотків свідчить про те, що сьогоднішньому поколінню разом із зміною соціально- економічних перспектив притаманні інші показники якісної освіти. Для індивіда стає актуальним не тільки сама істина, а й методи її пізнання, які можуть бути отримані тільки шляхом поєднання того, що бачить інший і що бачу я в заданому орієнтирі — змісті, ситуації, проблемі, філософському чи математичному твердженні тощо. При цьому цінним є те, що різні точки зору розглядаються як точки зору, що взаємодоповнюють одна одну, як спроба руху до єдиної істини різними шляхами. Ще однією причиною незадовільного засвоєння учнями почутого на уроці є темп, у якому вчитель говорить, і міра сприйняття дітьми його мовлення. Більшість викладачів вимовляє приблизно від 100 до 200 слів за хвилину. Але чи здатні діти сприймати такий потік інформації? За високої концентрації уваги людина може сприймати від 50 до 100 слів за хвилину, тобто половину. Але в більшості випадків, навіть тоді, коли навчальний матеріал цікавий, учням важко зосереджувати увагу тривалий час. Вони відволікаються, починають міркувати стосовно деталей почутого або навіть проблем чи ситуацій, що не стосуються уроку. Наукові дослідження доводять, що для забезпечення активного слухання учнями викладач має вимовляти від 400 до 500 слів за хвилину. Про те це не можливо бо людина говорить у чотири рази повільніше, тому учні відволікаються від теми і часом нудьгують. Дослідження, проведене в одному з американських коледжів, де переважає лекційна форма навчання, показало, що студенти були неуважні приблизно 40 % часу. Більше того, коли за перші десять хвилин студенти ще могли запам'ятовувати 70 % інформації, то за останні десять хвилин уроку вони сприймали лише 20 % матеріалу. Тож не дивно, що студенти після викладання вступного лекційного курсу з психології знали лише на 8 % більше за контрольну групу, яка не слухала курсу взагалі. Уявіть, які ми мали б результати, якби діти не вчилися ще самостійно вдома. Усе викладене вище зовсім не означає, що потрібно використовувати лише інтерактивне навчання. Для навчання важливі всі рівні пізнання й усі види методик. Інтерактивне навчання посідає між ними своє чільне місце, щоб подолати ускладнення, які виникають у процесі навчання. Навчання шляхом «звернення до себе» — це шлях особистісного розвитку, оскільки саме такий шлях стає основою для самостійного істинного існування. Ми мало працюємо з дітьми щодо формування в них цих навичок. Як правило, мало працюємо з текстом, дуже рідко запроваджуємо завдання на інтерпретацію, висновки, оцінні судження, ми мало працюємо з дослідження логіки математичних тверджень і практично не звертаємо уваги на процес усвідомленого сприйняття нових понять. Учень, учнівський колектив у більшості випадків перетворився в макет (модель), свого роду демонстра-ційний засіб реалізації педагогічних вимог, який знаходиться в руках шкільної адміністрації і вчителів. У результаті чого ми розучились ставитися до процесу навчання як до процесу, в якому слід визнавати, що учень (група учнів) має свою точку зору, своє бачення або відсутність такого бачення, своє тлумачення розуміння або відсутність такого розуміння, свій особистий спосіб пізнання суті, який не завжди співпадає з баченням учителя. Тісний зв'язок між соціальним попитом на освіту та здатність системи освіти його задовольнити є одним із ключових показників її ефективності.Для нашої освіти характерна інертність: з великим запізненням вона реагує на потреби суспільства, що динамічно змінюються. Під час радикальних змін інертність реагування має негативне значення. У цьому плані інтерактивне навчання є найбільш ефективним. Освіта, навчання — це за своєю суттю суперечливі процеси. З одного боку, ці процеси означають примус, підштовхування учня до оволодіння необхідними, чітко визначеними знаннями, вміннями й навичками, без яких неможливо досягти освіченості, компетентності. З іншого — освіта і навчання грунтуються на активній діяльності самого учня, самоорганізації його поведінки. Без власних бажань, намірів навчання як набуття знань, умінь, навичок може відбуватися, а може перетворитися лише на діяльність, спрямовану на складання іспиту або виконання необхідних завдань — робіт. У цьому сенсі способи, методи вчительського впливу на навчальний процес стають актуальною проблемою, і саме ступінь втручання, методи втручання можуть забезпечувати або усвідомлену учнівську вмотивовану діяльність, або просто діяльність, під час якої не відбувається перетворення запропонованих знань у власні переконання, думки. Від того, який психолого-педагогічний супровід отримує дитина в процесі навчання, залежить якість кінцевого продукту. Термін «супровід» уживається в педагогіці все частіше. Щоб зрозуміти сутність цього терміну, звернемось до В. О. Сухомлинського, який пише: «Дитина, яка формується, — не лише самостійний індивід, її ріст і розвиток потребують не лише педагогічного знання, а й педагогічного супроводу, «супроводжувати» означає «йти поруч», а «йти поруч»-без рефлексії неможливо, відтоді кожен йде сам по собі». Процес навчання - це не автоматичне «вкладання» навчального матеріалу в голову учня. Цей процес потребує напруженої розумової праці, власної активності дитини в ньому. Пояснення і демонстрація самі по собі ніколи не дають справжніх стійких знань. Цього можна досягти лише за допомогою інтерактивного навчання. І все ж таки слід підкреслити, що використання інтерактивних технологій навчання — не самоціль. Це лише спосіб (засіб) створення умов (атмосфери), за яких учні залучаються до пізнавально-навчальної діяльності. Проблема процесу навчання - це погляд на навчання не лише як на надбання знань про світ, а і як на опанування способами пізнання цього світу, різноманітними особами . Сутність інтерактивного навчан¬ня полягає в тому, що вчитель організує пізнавально-навчальну діяльність учня таким чином, що він самостійно розв'язує певні ситуації, проблеми, спираючись на свої потенційні можливості і вже набуті знання у процесі взаємодії «учень — інформація», «учень — ситуація», «учень — знання», «учень — проблема», «учень — учень», «учень — група» тощо. Слід підкреслити, що основні функції інтерактивного навчання — пізнавально-навчальна і корекційна — рівнозначущі. Орієнтація на одну з них або зменшення питомої ваги тієї чи іншої приводить до знецінюван-ня цього методу і викликає розчарування в учителів, оскільки не дає очікуваних результатів. Важливим є і те, що захопленість формою без дотримання дидактичних умов реалізації методу теж не дає результатів. Сутність пізнавально-навчальної функції полягає у вихованні схильностей до роздумів. Це риса характеру, яка проявляється перш за все, коли завдання потребує не миттєвої (вивченої) відповіді на задане питання,— інтерактивне завдання потребує зібратися з думками, перш ніж відповідати. По-друге, завдання повинно спонукати учня звертатися до різних джерел інформації під час пошуку відповіді на питання. І по-третє, формування відповіді потребує висловлення не тільки своєї думки (я так думаю), а й аргументації Беручи за основу саму сутність «ін» — «звернення до себе», в інтерактивному навчанні важливішим виступає метод педагогічного впливу (супроводу) на пізнавально-навчальну діяльність дитини, за рахунок завдань, що потребують власних зусиль, самостійної діяльності, а не форма. У методі основним постає характер завдань, а формою лише визначаються зовнішні прояви спілкування, висловлення досягнутого, можливості групового, колективного обговорення створеного продукту, сформованої думки, доведення точки зору тощо. Залежно від охопленості учнів, усі інтерактивні технології навчання поділяють на такі групи: парну (робота учня в парі з учнем, учителем тощо); фронтальну (учитель навчає одночасно групу учнів або увесь клас); групову або кооперативну (усі учні активно навчають один одного); індивідуальну (самостійну) роботу учня. Але ми повинні пам'ятати, що не форма є визначальною в інтерактивному навчанні, а методи педагогічного впливу на пізнавально-навчальну діяльність учнів, на розвиток їх мислення, пізнання власних нахилів і здібностей. За використання кожної з цих груп навчання дидактичні умови мають свої особливості, залежно від поставленої мети. Наприклад, груповій формі організації інтерактивного навчан¬ня повинні передувати індивідуальні інтерактивні підготовчі завдання, а робота в групі — обов'язково наявність спільної мети. використовується за роботи в групі для внесення коректив, змістовного поповнення, уточнення, вироблення спільної думки, формування висновків тощо. Інтерактивне навчання взагалі потребує певної зміни усієї організації навчального процесу: 1. Наявність у кожної дитини навчального матеріалу, з яким вона буде працювати (текст,поняття, описи ситуації, проблеми, проблемної ситуації тощо). 2. Кінцева мета роботи учня з навчальним матеріалом (учитель має передбачити) — створення певного власного, продукту, а не репродукування навчального матеріалу. 3. Учитель під час конструювання уроку за інтерактивними прийомами повинен орієнтуватися на розв'язання головної проблеми — забезпечення умов для самостійної діяльності учня (алгоритм, за яким працює дитина, і форма представлення кінцевого продукту для оцінювання). 4. Інформація за інтерактивного навчання є відправною точкою в роботі учня, а не кінцевим продуктом. 5. Формування вмінь здобувати знання — це головне завдання, яке можна виконати саме за умови запровадження інтерактивного навчання, а самокорекція вже відбувається під час проведення дискусії, діалогу (форма представлення напрацювань після проведення особистого інтерактиву з навчальним матеріалом). 6. Оцінюється власна продукція після проведеного індивідуального інтерактивну і сам процес коректування (діалог, дискусія тощо) як активна форма прояву набутих знань.

Личные инструменты
правила на Заповики
Сайт кафедры ИИТО
переход на сайт центра
 
Наша награда.