Вулиця Ленінградських курсантів (Оріхів Запорізької області)

Материал из ЗапоВики

Перейти к: навигация, поиск
Лен куранти 2.jpg

Чому така назва?

Червень 1920 року. Страшні часи… Роки громадянської (братовбивчої) війни. Часто брати, батьки, рідні один одному люди опинялися в різних арміях, мали протилежні погляди на події, що відбувалися на теренах української землі.

Лен куранти.jpg

На початку 1918 року в молодій Радянській республіці було створено ряд короткотермінових командирських курсів. 2- 4 місяця навчання і випускники поповнювали командний склад Червоної Армії. Часто, коли на фронті створювалась важка обстановка, навчання курсантів призупинялося. Їх зводили в окремі роти, батальйони та полки і відправляли на фронт. Курсанти були кращими по підготовці і згуртованими частинами Червоної Армії. «Ленінськими юнкерами» - так називали білогвардійці курсантів 1920 рік. В районі Оріхова Врангель зосередив свої найкращі сили, щоб прорватися до Олександрівська і цим відкрити шлях до Донецького вугільного басейну. Завдання ліквідувати його було покладено на 13-у і 2 Кінну Червону Армію. Для посилення сил сюди була направлена зведена бригада Московських та Петроградських курсантів. . Бригада складалася з різних частин – Петроградські курсанти дали піхоту, кавалерію та зв’язок, Московські – піхоту та кулеметників, Тверські та Орловські – кавалеристів. Всього 9000 «штиків».

Лен курсанти 3.jpg

Боротьба була довгою. Місто декілька разів переходило з рук в руки. 26 червня бій досяг апогею. Вранці цього дня командування 46-ої стрілецької дивізії, до складу якої входили курсанти, отримало наказ: оволодіти Оріховим. Вирішити цю задачу повинні були курсанти. Їм предстояло вибити з міста дроздовців, дивізія яких вважалася у Врангеля найкращою. Наступ почався атакою на залізничну станцію. Першим йшов курсантський батальйон, яким командував Оскар Орбет. Молодий командир уже не раз приймав участь в боях з ворогами революції і був нагороджений за хоробрість орденом Червоного Прапора. Білогвардійські броньовики, кулемети і траншейні гармати зустріли стіною вогню. Перша атака була відбита. Орбет, поранений у голову і в руку, залишився в строю.

Лен курсанти 4.jpg

Зробивши коротку передишку, курсанти знову рушили вперед. На цей раз ні ураганний вогонь, ні контратаки дроздовців не змогли стримати наступальний порив майбутніх командирів. Настирливо рухаючись вперед, атакуючі вибили дроздовців зі станції. Білі почали відходити, але на підступах до міських околиць знову розгорівся жорсткий бій.

Лен курсанти 5.jpg

Вже ввечері Перший Петроградський полк ввірвався до міста. На вулицях бій досяг найбільшої жорстокості. Картеч дроздовської артилерії, кулеметні черги прижали курсантів до землі, і здавалося, що вже немає такої сили, яка б могла підняти їх в останній вирішальний кидок. Тоді в рядах атакуючих чийсь сильний голос заспівав «Інтернаціонал». Охрипші від порохового диму голоси підхопили пісню, вона росла, ширшала, звучала урочисто і грізно. Підйом був надзвичайний. Орбет, який був поранений ще раз, залишився: “Я почав – я і закінчу». Добірні врангелівці не встояли. Звістка про цю незвичайну атаку облетіла всю країну.

29 липня. День безхмарний і нещадно жаркий. І знову канонада і перестрілка. Начдив Федько намітив головний удар – всіма силами рухатися на південь від Оріхова. Розраховуючи на удачу, вирішив резерву не залишати. Але врангелівці не дрімали. Вони ввели нові сили і відновили атаки. Курсанти, виснажені кровопролитними боями і безсонними ночами, опинилися віч- на-віч з противником, що одержав підкріплення. Місто прийшлось залишити. Відходили мовчки, тривожачись за долю тяжкопоранених, що залишились на вулицях Оріхова.

Немало червоноармійців врятували жителі, але 16 з них потрапили у полон до врангелівців. Всю ніч їх жорстоко катували: випалювали п’ятикутні зірки на спинах, втикали під нігті розжарені шпильки, били батогами. Але вони трималися стійко. Ніхто не попрохав порятунку перед лицем смерті.

30 липня 1920 року. Курсантів привели на цвинтар і змусили рити собі могилу. Копали мовчки, а потім відкинули лопати і… вороги здригнулися від неголосних слів: «Повстаньте гнані і голодні». Постріли обірвали їх спів. Вдалось встановити лише 6 прізвищ: Болотов, Тененен, Орлович-Волк, Туленков, Лівшиць, Кільч. Решта героїв невідомі, та їхній подвиг оріхівці пам’ятають.

6 серпня місто було знову звільнено. Одразу після звільнення міста ревкомівці та активісти слухали питання про спорудження пам’ятника героям-курсантам. До степового українського містечка дійшла звістка про те, що за рішенням уряду в Кремлі встановлено обеліск, на якому викарбувані слова: «Слава командирам і курсантам, полеглим у боях проти контрреволюції під Оріховим та Синельниковим. 28.08.1920р.»

-Навесні1923 року, здається, перед Першотравнем, - згадував Сергій Денисович Кобезький, - на могилі курсантів на кладовищі поставили скромну дерев’яну пірамідку, прикрашену п’ятикутною зіркою, а далі – надпис: «Тут покоїться прах червоних ленінських курсантів». Пізніше комсомолець 20-х років Микола Петрович Перевєрзєв пригадував, як під час свят біля пам’ятника курсантам збиралися на мітинги оріхівці. Йшли сюди з дітьми, клали до обеліска квіти. Про це ж згадував і Федір Федосійович Хелемендик, що жив навпроти парку, куди згодом перенесли останки героїв і де було встановлено новий пам’ятник.

З 2 червня 1921 року вулиця Покровська стала називатися вулицею Петроградських курсантів. В зв’язку з тим, що в 1924 році Петроград став називатися Ленінградом, то і вулиця Петроградських курсантів в Оріхові була перейменована на вулицю Ленінградських курсантів

Вони залишилися вічно молодими. Їхні однолітки ставали полковниками і генералами, боролися з фашизмом у роки Великої Вітчизняної війни, а ці юнаки так і залишилися курсантами, мобілізованими на захист революції.

Использован сборник воспоминаний "Кремлевские курсанты", М., "Московский рабочий", 1969г.

Фотографії вулиці Ленінградських курсантів

Личные инструменты
правила на Заповики
Сайт кафедры ИИТО
переход на сайт центра
 
Наша награда.