Вікі-стаття "Український рушник"

Материал из ЗапоВики

Перейти к: навигация, поиск

Содержание

Назва проекту

"Український рушник"

Foto ryshnik4.jpgFoto ryshnik.jpg Foto ryshnik3.jpg

Вступ

Для багатьох ритуальних обрадів, щоб прикрасити свій побут, люди створюють різноманітні речі, яким надають особливого змісту. Більшість із них із часом стають непотрібними, забуваються, а деякі, навпаки, не тільки залишаютъся, а й набувають символичного змісту. Однією з таких речей є рушник... Одвічними символами в Україні є хліб і рушник. Хліб-сіль на вишитому рушникові були високою ознакою гостинності українського народу. Ще з язичницьких часів в Україні прижився звичай прикрашати стіни своєї оселі вишитими рушни¬ками, на кінцях яких вишивали символи-обереги. Обереги, як і узори на рушниках, дуже різноманітні та обов'язково мають бути неперервними. Часто це вишиті чоловічки, що немовби взялися за руки й не пускають злі чари. Жодне родинне свято в українському селі не обходилось без рушника. Тчуть їх і вишиваюь досі. Рушник пройшов крізь віки, він і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. Це ознака великої любові й незрадливості.

Історія ритуалів, пов'язаних із рушником

Слово рушник походить від слова руш або вирушай. Спочатку це був відрізок полотна, який мати давала в далеку дорогу комусь із членів родини. Загортала в нього хліб і казала: «На, руш, благословляю». Із рушником виряджала сина в жовніри чи на війну, рушником мати благословляла на хліборобську працю, з рушником зустрічали народження дитини та відряджали її до хреста. Намітка, головний убір уже заміжньоі жінки, - це довгий (8 м) рушник. На рушниках опускали в яму домовину.

Види рушників

Найбільше обрядових сюжетів, пов'язаних із рушником, збереглося у весільному церемоніалі. На знак згоди на шлюб дівчина сватів перев'язувала рушниками або підносила їм на хлібі хустки та рушники. Рушниками пов'язували молодих, на рушничок вони савали. Увесь передвесільний цикл обрядовості тривав два-три тижні, інколи - місяць. Після сватання відбувалися заручини - своєрідне закріплення остаточної згоди на шлюб і прилюдне оголошення цієї події. У призначений для заручин час батьки й родичі молодого, зайшовши з хлібом у хату молодої, сідали за стіл. Старший староста брав рушник і накривав ним хліб, на нього клав руку молодої й молодого та перев'язував їх рушником. Після цього наречена перев'язувала рушниками старостів і обдаровувала всіх присутніх родичів молодого хустками, сороч¬ками, полотном. На весіллі молоду в церкві покривали рушником із білими узорами (рушник був і святковим головним убором). Весільна мати покривала голову рушни¬ком із жовтими та білими узорами. Під рушником у молодої знаходилася кирпа - зібране у вузол на тім'ї волосся. Кирпа різнила д1вчину від молодички, мов перелаз, за яким починаються нові обов'язки, нове життя. Під кінець святкування весільна мати споруджувала молодій кирпу, засуваючи під неї грудочку цукру (на солодке життя), крихту хліба (на великі статки). Зверху лягав рушник. Близькі та родичі, щоб показати, що люблять молоду, шли дарувати рушники. Ставши молодицею, господиня на різні свята, коли збиралася родина, чіпляла їх до сволока. Якщо чийсь рушник забувся - молодичка того не дуже любить... А вранці, після весілля, молода за звичаєм мала вбирати хату своїми рушниками. «Най ваші, мамко, спочивають, а мої -до роботи стають»,— казала при цьому. Мати відповідала: «Най буде, як Бог велів». Свої рушники мати збирала, трясла, складала в скриню, де вони зберігалися до самої її смерті. Колись дівчину, яка не вміла вишивати, не наготувала до свого весілля, на своє господарство рушників, ніхто не поважав і н1хто не посватав би. Питали односельці потім у свекрухи: чи важка скриня в мо¬лодої, тобто скільки напряла, наткала, навишивала. Із цього судили про весь рід, не тільки про дівчину. I все село знало, чи працьовита вона, чи ледащиця: «Хвалилася дівонька, що рушників бочка, а як вийде на вулицю, то по пуп сорочка». Рушників готувала собі дівчина на всі оказії жит¬тя: і на весілля, і на прикрашення оселі, і на смерть. Похоронні рушники особливі. Ткали їх при повному місяці, у Великі пости, щоб мали велику обережну силу. Ними зашторювали вікна на ніч від злих духів, коли святили хату чи справляли поминки - клали на відчинені двері від зла. На смерть тримали різні рушники. Одні - для процесії, що супроводжує похорон, інші - для труни, окремо - для хористів, великі - до церковних свічок. Особливі рушники давали гробарям, попов1, паламареві. Похоронні рушники були з чорною мережкою. Цим вони відрізнялися від звичайних. Люди вірили, що треба молитися за душу померлого, інакше його гріх перейде потім по рушничкові на долю родичів. Рушник закликав душу. Тому на поминках ним накривали стіл чи гріб. Ткали рушнички для траурних подій вузькими, довгими, зі строгими смужками, з особливою вишивкою, особливим орнаментом.

Традиції виготовлення рушників

Регіональні традиції виготовлення рушників Традиції виготовлення й вишивки рушників передавалися від покоління до покоління, таким чи¬ном поступово сформувалися певні усталені ознаки українського рушника. Проте кожен регіон має свої відмінності як у формі, так і в способі розташування орнаменту (величина, характерні особливості мотивів та їх укладання на площині композиції, колорит тощо), Загалом вишивку на рушниках можна умовно поділити на орнаментальні та сюжетні композиції. Безліч рушників для прикрашення оселі, для хліба на столі, для побутового використання вишивали ор¬наментом. Так, на Київщині і Чернігівщині найбільш поширені вишивки з геометрично-рослинним орна¬ментом (з квітами, листям, бутонами). На Буковині, Поділлі та Покутті найчастіше вишивали ромби, трикутники, розетки. Поширеною тут є вишивка білим по білому. На Львівщин1 та Лемківщині можна побачити рушники з рослинними мотивами.

Сюжетні композиції

Сюжетні композиції найчастіше з'являлися на рушниках, що використовувалися на різних урочистих подіях. На тих, якими в церкві зв'язували руки молодим, часто можна зустріти пару голубів, що задивилися один на одного коло квітки барвінку. А на тих, на які клали весільним батькам калачі, найчастіше були вишиті одна біля одної дві квітки, оскільки пара була нерозлучною. Для зустрічі молодої в молодого - по краях відра на коромислі, для того щоб доля була повною. На рушнику, яким накривали дзеркало при померлому в хаті, вишивали і хрест, щоб смерть ще когось не забрала з хати. Є й невишиті, навіть відбілені рушники з цупких ниток. Такі рушники мали побутове призначення, слугували для витирання рук, обличчя, тіла й називалися утцрачі. Гостеві завжди подавали окремий утирач, зливали на руки воду, показуючи свою повагу до нього. Не відбілювали й стирачі - рушники для витирання столу, лавок, посуду. Зі стирачем ходили доїти корову, ним накривали хліб чи діжкуз тістом. Такі рушники могли прикрасити або непишним візерунком, або витканими кольоровими смужками, мережками. А гордістю кожної родини були божники (або покутники) - рушники для образів. Для них брали найкраще тонке полотно, гарно вибілене. Український народ для кожного окремого життевого випадку створив особливу вишивку й особливий узор, ніби людська доля вишивається на рушнику різними кольорами.

Висновок

Сьогодні в Україні відбувається відродження народних християнських обрядів і звичаїв, пов'язаних із народженням і смертю людини, створенням нею сім'ї, вихованням дітей. I наше покоління теж сприймає рушник як символ материнського благо¬словення та любові, як символ рідної оселі, родини. I нині рушник пов'язує кожну людину з її особистим історичним минулим.

Література

1.Благослови, Мати: Урок українського народознавства: Кн. для вчителя / Упоряд. Л. Іваннікова. -К.: Освіта, 1995.
2.Маковій Г.П. Затоптаний цвіт: Народознавчі оповідки. - К.: Укр. письменник, 1993.
3.Олійник О.Б. Мова моя калинова. Інститут українознавства Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. - К.: Хрещатик, 1993.
4.Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред. С.П. Павлюка, Г.Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва. - Львів: Фенікс,1994

Автор: Вовк Людмила Володимирівна

Личные инструменты
правила на Заповики
Сайт кафедры ИИТО
переход на сайт центра
 
Наша награда.