Вітус Йонассен Беринг

Материал из ЗапоВики

Перейти к: навигация, поиск
Вітус Йонассен Беринг

Вітус Йонассен Беринг


Содержание

Біографія

(або Іван Іванович – як його називали в Росії) народився в Хорсенсі (Данія). На службі в Росії провів 37 років. У 1703–1724 роках служив на Балтійському й Азовському флотах. 1725-го року за дорученням Петра I, очолив Першу Камчатську експедицію, яка вирушила в Тихий океан, аби з'ясувати, чи з'єднується Азія з Америкою. 1732-го очолив вже Другу Камчатську, або Велику Північну, експедицію, з якої не повернувся.Позначив на карті узбережжя Аляски, низку островів із груп Алеутського, Курильського та Японського архіпелагу. На честь Берінга названо море, острів, протоку, мис на узбережжі Охотського моря. Його ім'я носять також Командорські острови.


Перша Камчатська експедиція

У Першу Камчатську експедицію Іван Івановича Берінга (так у Росії його звали) послав Петро І за два тижні до смерті. Пошук морських шляхів завжди був ідеєю фікс цього монарха. Проте ні взяття Азова, ні похід на Каспій виходу у відкритий океан не давали. Панування на Балтиці було досить відносне — шведи чи датчани щохвилини могли покласти йому край. Залишався Далекий Схід: через протоку між Азією й Америкою російські судна могли б прорватися до Індії й Китаю. Іронія долі була в тому, що протоку між Азією й Америкою за 80 років до цього відкрив козак Семен Дежньов. Однак результати його приватної експедиції надбанням громадськості не стали. Принаймні про неї не знали ні цар Петро, ні капітан Берінг. Експедиція вирушила з Петербурга на Далекий Схід у січні 1725 року, але тільки 13 липня 1728 Берінг ступив на борт корабля «Св. Гавриїл», побудованого в Нижньокамчатську, й вирушив на північ. Більше місяця він позначав незнайомі береги на карті. Досяг 67°18′ пн. ш. 167°00′ сх. д.[1], дізнався від місцевого населення — чукчів та алеутів, що далі берег простирається на захід, і зробив категоричний висновок:«Не можна Азії з'єднуватися з Америкою.»

Вважаючи свою місію виконаною, Берінг повернув назад. У Петербурзі він подав на розгляд адміралтейства-колегії свій вахтовий журнал і карти й запропонував спорядити нову експедицію для дослідження північного та північно-східного берегів Сибіру. До відкриттів Берінга колегія поставилася недовірливо: все-таки протоки він на власні очі не бачив і на карті не позначив. Проте йому виклопотали чин капітан-командора, та й пропозицію схвалили.


Друга Камчатська експедиція

28 грудня 1732 року з найвищого повеління Ганна Іоанівна — спорядили Другу Камчатську експедицію. Задумали її набагато масштабнішою, ніж першу: планувалося не лише ретельно досліджувати й позначати на карті береги, а й організувати там господарську діяльність: землеробство, видобування корисних копалин, суднобудування; закласти нові порти. Друга експедиція тривала майже десять років. Більшу частину цього часу Берінг змушений був сидіти на березі, координуючи дії безлічі експедиційних загонів та воюючи з місцевими чиновниками. Лише 4 червня 1740 року він вийшов у море з Петропавловська на кораблі «Св. Петро». Разом із Берінгом на цьому судні в похід вирушив Олексій Чиріков, у рейс до берегів Америки.

Тридцять років потому англійський мореплавець Джеймс Кук дасть протоці ім'я Берінга й висловить захоплення, наскільки досконалими виявилися карти, складені під час його останнього походу. Саме тоді командор позначив на карті узбережжя Аляски, Алеутські, Курильські, Японські острови. Уточнюючи координати Землі Хуана да Гама, яка містилася, якщо вірити тодішнім картам, на південний схід від Камчатки, експедиція потрапила у шторм. Судна збилися з дороги й загубили одне одного. Чирікову на «Св. Павлі» після безуспішних пошуків Берінга вдалося зрештою повернутися до Петропавловська. Лейтенант Свен Ваксель, який залишився живим, згодом напише в офіційному рапорті:«Кров закипає в мені щоразу, коли я згадую про безсовісний обман, у який ми були введені неправильною картою. З вини цієї карти майже половина нашої команди загинула марною смертю.» «Не знаю, чи може бути на світі безрадісніший або тяжчий стан, ніж плавання в неописаних водах». На кораблі почалася цинга. Першим помер матрос Шумагін, його поховали на невеликому острові. Ця група островів досі називається Шумагінськими островами. Коли моряки знову побачили невідому землю, 12 чоловік з корабля вже померли, 34 були хворі. «Св. Петро» був уже практично некерованим, і висадка більше скидалася на аварію корабля. Члени експедиції опинилися на острові, який згодом назвуть островом Беринга, а весь ланцюг островів — Командорськими. Розпочалася зимівля-робінзонада. Землянки, намети зі звіриних шкур, м'ясо кита, викинутого на берег.

Утім, моряки постаралися зберегти майно з розбитого корабля. Збереглася навіть «Роспись пакетбота Св. Петра шкиперским припасам, которые по отбытии нашем оставлены на острове в новопостроенном нами сарае», де скрупульозно виписано 2 071 «казенну» річ. Берінг помер через місяць після висадки на острів. Незадовго до його смерті стався невеликий землетрус і хворого командора наполовину засипало в його хатині-землянці. Як згадував Свен Ваксель, командор попросив товаришів не відкопувати його — під землею тілу було тепліше. Його поховали з немислимими почестями[2] тіло командора обклали чотирма дошками. Саме за цією імпровізованою труною через чверть тисячоліття дослідники впізнали його поховання серед інших. Зі щогл «Св. Петра» одному з членів експедиції, козаку Саві Стародубцеву, до весни пощастило побудувати нове судно. На ньому 46 чоловік, що залишилися живими (із 77, які вирушили в плавання), добралися до Петропавловська.


Література

Вахрин С. Покорители великого океана. Петропавловск-Камчатский: Камштат, 1993. (рос.)

Магидович И. П., Магидович В. И. Очерки по истории географических открытий. Том III. М., 1984. (рос.)

Пасецкий В. М. Витус Беринг. М., 1982.

Свердлов Л. М. Русское поселение на Аляске в XVII веке? // Природа (М.). 1992. № 4. с. 67-69.

Чернышев А. А. Российский парусный флот: Справочник в 2-х томах. Том 2. М.: Воениздат, 2002. с. 424—425.|

Личные инструменты
правила на Заповики
Сайт кафедры ИИТО
переход на сайт центра
 
Наша награда.