Джованні Боккаччо - зачинатель нової європейської прози

Материал из ЗапоВики

Перейти к: навигация, поиск

Джова́нні Бока́ччо (іт. Giovanni Boccaccio; *червень або липень 1313, Флоренція — †21 грудня 1375) — італійський письменник і поет епохи Відродження, друг Франческо Петрарки.

Біографія

Народився Джованні Боккаччо в 1313 році в Парижі або Чертальдо. Батько його був флорентійським крамарем, мати – французькою аристократкою, невдовзі після народження Джованні вона померла. Дитинство Боккаччо провів у Флоренції, перші вірші написав у десять років. Навчався крамарству. У 1327 році крамар, в якого він проходив навчання, направив його до Неаполя.
Відчуваючи відразу до гендлярства, Боккаччо в 1327 році взявся студіювати право, проте після шести років кинув навчання, не завершивши. Завів знайомства серед впливових придворних в Неаполі, зблизився з гуртком гуманістів, що існував при дворі короля Роберта Анжуйського. За непевними свідченнями, в 1336 році був закоханий у Марію, доньку короля Неаполя Роберта Анжуйського, одруженої з графом д’Аквіно. Вона стала прообразом Ф’яметти з його перших літературних творів (роман «Філоколо», 1338; поема «Філострато», 1338; поема «Тезеїда», 1339).
Біля 1340 року Боккаччо повернувся до батьківського дому, працював у Флоренції як нотар і суддя, відчуваючи певну ностальгію за інтелектуальним життям Неаполя. У гострій політичній боротьбі виявив себе прихильником республіки; брав участь у громадському житті міста. Жив у досить скромних умовах. Брав участь у військових походах: в 1344-1346 роках (Неаполь), 1346 рік ( Равенна) та 1348 рік (Форлі). Часом йому довіряють очолити дипломатичні місії. Так в 1350 році він має запросити Петрарку на посаду професора у Флоренцію. Зустріч з Петраркою поклала початок їхньої багаторічної дружби та спільних гуманістичних студій.
У Флоренції Боккаччо написав пасторалі «Амето» (1341) та «Ф'єзоланські німфи» (1344—1345), поему «Любовне видіння» (1342). Роман «Ф'яметта» (1345), в якому Боккаччо прославлє любов і заперечує лицемірну мораль тодішнього суспільства, був кроком на шляху поступового наближення до реалізму. Найвизначніший твір Боккаччо — «Декамерон» (1350—1353) складається зі ста новел. В ньому розкривається реалістична картина тогочасної італійської дійсності. Боккаччо гостросатирично висміював і викривав католицьке духівництво, виступав на захист прав людини та її особистих почуттів.
У 1359 році разом з Петраркою Боккаччо перебуває в Мілані. У 1362 році чернець Джякіно Чіяні з Сієнни навертає його до богомільного життя. 1363 рік Боккаччо проводить у Венеції, знову разом з Петраркою. Потім живе відлюдьком у своєму помісті Чертальдо біля Флоренції, різноманіття вносять лише поодинокі дипломатичні місії: в 1365 році – до папи Урбана V в Авіньйон, в 1367 році – до Риму. В 1368 році знову приїздить до Петрарки, на цей раз в Падую. В 1370-1371 роках перебуває в Неаполі й планує поступити в монастир, але врешті відмовляється від цієї ідеї. Внаслідок хвороби повертається до Флоренції.
Останні роки життя Боккаччо присвятив науковій роботі, писав наукові праці латинською мовою, присвячені античній культурі, яку висвітлив з гуманістичних позицій. У 1373 році взявся за дослідження творчості Данте й виступав з публічими лекціями, присвяченими “Божественній комедії”. Був ініціатором першого повного перекладу Гомера латинською мовою. Останні роки життя провів у своєму помісті Чертальдо, де й помер 21 грудня 1375 року.

Творчість

Твори народною мовою
До ранніх творів Боккаччо (неаполітанського періоду) відносяться: поеми «Філострато» (бл. 1335 р.), «Тезєїда» (бл. 1339-41 рр.), роман «Філоколо» (бл. 1336-38 рр.), що базуються на сюжетах середньовічних романів. Пізніші твори (Флорентійського періоду): «Ф'єзоланські німфи» (1345 р.), навіяні «Метаморфозами» Овідія, «Амето», і повість «Ф'яметта» (1343 р.). Вершина творчості Боккаччо — «Декамерон».
Італійською мовою їм написані «Тезеїда» («La Teseide», перше видання, Феррара, 1475 р.), перша спроба романтичного епосу в октавах; «Любовна візія» («Amorosa visione»); «Філоколо» («Filocolo»), роман, в якому сюжет запозичений зі старофранцузського роману «Флуар і Бланшфлор»; «Ф'яметта» («L’amorosa Fiammetta», Падуя, 1472), зворушлива історія душевних страждань покинутої Ф'яметти; «Ameto» (Венеція, 1477 р.) — пасторальний роман в прозі й віршах; «Філострато» («Il Filostrato», видання 1480 р.), поема в октавах про історію кохання Троїла і Крессиди; «Il corbaccio про labirinto d’amore» (Флоренція, 1487 р.) — їдкий памфлет про жінок («Корбаччо») (1354—1355 рр., опублікований в 1487 р.).

http://www.google.ru/images?q=%D0%91%D0%BE%D0%BA%D0%BA%D0%B0%D1%87%D1%87%D0%BE+%D0%94%D0%B5%D0%BA%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%BD&hl=uk&newwindow=1&gbv=2&tbs=isch:1&source=lnms&ei=XL0uTdu8I4iZ4AbMicD_Cg&sa=X&oi=mode_link&ct=mode&ved=0CAQQ_AU4Cg

Личные инструменты
правила на Заповики
Сайт кафедры ИИТО
переход на сайт центра
 
Наша награда.