Життя і творчість Миколи Нагнибіди

Материал из ЗапоВики

Перейти к: навигация, поиск

Nagnybida portret jkh.jpg

Життя і творчість Миколи Нагнибіди Народився Микола Львович Нагнибіда 20 вересня 1911 року в селі Попівка (тепер Смирнове) Куйбишевського району Запорізької області в сім’ї сільського фельдшера. Батько, на той час, мав непогану бібліотеку, в якій були книги Т.Г. Шевченка, М. Некрасова, І. Франка, М.Чернявського, різні альманахи і збірники, де друкувалися М. Коцюбинський, В. Самійленко, Дніпрова Чайка та інші прогресивні письменники кінця ХІХ - поч. ХХ століття. Ще в дитинстві Нагнибіда мав змогу знайомитися з їхніми творами, вивчати їх напам’ять. Особливо, як згадує О.Килимник, поет з високим піднесенням декламував поезії М. Чернявського про південь України: Далеко-далеко степи простяглись І з небом гарячим під млою злились Земля тільки, й небо, та сонце вгорі, Та ген-ген далеко могили старі… Все – рідне, знайоме, і все те мені Дорожче від раю в чужій стороні. Згодом, ставши вже відомим поетом М. Нагнибіда напише у вірші «Признання» з такою ж великою любов’ю: Степи, степи, Ви скрізь зі мною… А березень дихне весною Крізь дальто даль, За сто доріг, І я ступаю за поріг. До вас вертаю вкотре шлях, Бо серце там – В степах, в степах… У роки громадянської війни родина Нагнибіди переїхала до Великого Токмака, що на річці Молочній. Саме в цій частині півдня України розгорнулися кровопролитні бої з врангелівськими полчищами, інтервентами. Спомини про громадянську війну врізалися в душу хлопця на все життя і пізніше виллються в поетичні рядки: … повниться тупотом чорний степ «Яблучко» кров’ю налите, Росте Раптом під сотнею Стала земля. Команда комбрига лягай! Хоч кулею, хоч шаблею, Хоч трупом своїм Затримати банду…

   Семирічну школу М. Нагнибіда закінчив у 1925 році в Запоріжжі. Далі продовжувати навчання не мав можливості, довелося шукати самостійного заробітку. Юнак переїздить до Харкова, навчається в фабрично-заводському училищі, працює слюсарем на велосипедному заводі. Тоді ж починає писати перші вірші. Це був 1930 рік. Молодий  поет входить до складу літературного гуртка, створеного при Харківському паровозному заводі. Молоді літератори і художники випускали щомісячник «Новий цех», «Літературну газету». В той час літературний критик Г. Гельфанбейк писав: «В харківській групі молодих радянських поетів Микола Нагнибіда посів помітне місце відразу ж після дебюту; першими своїми книжками він заявив про свою, не схожу на інших, творчу індивідуальність…Твори Нагнибіди вже внесли окремі нові елементи в нашу молоду поезію».
    Згодом поет поїхав на будівництво Дніпробуду і «Запоріжсталі». Згадки про ці дні поет відобразив у своїх творах.
                         Хто знає ночі Дніпробуду?
                         Я їх ніколи незабуду.
                       Мені було сімнадцять літ… -
   пристрасно пише Микола Львович . 
     Після Запоріжжя поет – політпрацівник Чорноморського флоту. Потім знову повертається до Харкова, стає працівником комсомольської газети «Ленінська Зміна» і навчається в інституті журналістики. За ці роки він видав чотири книги віршів «Дніпровська  весна» (1932р.), «Зерна» (1933р.), «Поезії» (1934р.), «Дніпрогад» (1937р.). Провідні теми його довоєнної поезії – це краса і неозорність південноукраїнських степів, велич Дніпрогесу, героїзм трудового народу, ліричні мотиви, вічна і нерушима дружба народів-братів – російського, українського, білоруського.
   В 1940 році виходить п’ята книга поезії М. Нагнибіди «Дорога на південь».

З перших днів війни голос поета звучить болем, тугою за рідною землею, гнівом і ненавистю до фашистів і гарячою вірою в перемогу свого народу:

                   Заграй, сурмач, заграй, сурмач, мерщій,
                   Згорить і камінь в нашім правім гніві.
                   Полки визволення, поринувши у бій,
                   На захід пройдуть правдою щасливі! 
    З 1944 року М. Нагнибіда працює в газеті «Молодь України», згодом – в журналі «Дніпро».
   З 1949 року повністю переходить на творчу роботу. В післявоєнний час він видав більше 30 книг віршів, поем. Нарисів. Його творчість відзначена лаврами лауреата Державної премії СРСР (1951), Державної премії імені Т.Г. Шевченка (1970), званням заслуженого працівника культури Білорусії, почесного громадянина Запоріжжя. 
        «Микола Нагнибіда – поет боротьби і краси життя, - так пише про нього О.Прокоф’єв. – Про що б не писав, до чого б не доторкнулося його поетичне перо… - він у всьому іде від життя і в ім’я життя. Він закоханий у життя. Можливо, тому його поезія не носила на собі рис безпредметності чи обмеженості. Великі й талановиті поети ніколи не були у своїй творчості безпредметними. Їх вірш завжди звучав «весело,грубо, зримо», завжди доходив до сердець народу…».(10)

М.Л. Нагнибіда багато подорожував по Україні, по інших республіках Союзу, був і за кордоном. Наш земляк мав багато друзів, серед яких і А.Малишко, П. Тичина, М. Рильський, О. Вишня, П.Ребро…

        16 вересня 1985 року поета не стало. Сім  десятків років життя, з них сорок років творчості.
    Великий і чесний життєвий шлях, повний тривоги, радості, творчих дерзань, успіхів і невдач на незвіданій поетичній ниві, пройшов Микола Нагнибіда. У подяку за щиру любов до Запоріжжя земляки вирішили одну із вулиць назвати його ім’ям. Стали традиційними Нагнибідівські читання, заснована літературна премія М.Л. Нагнибіди. На батьківщині поета, у селі Смирнове, створено літературно-історичний музей імені М. Нагнибіди.  Тут зберігаються особисті речі поета (робочий стіл, стілець, лампа, окуляри, шляпа, збірки віршів, афіші творчих вечорів), численні фотографії.
       Душа поезії поета – це велика синівська любов до Запоріжжя і його людей. Поет вдячний син свого народу, не забуває, що саме з рідного запорізького краю, з рідних степів розпочався його шлях у життя, в літературу. Саме на тлі мальовничої таврійської природи, де «дороги течуть аж до моря» перед зором поета постає вся славна історія краю.

Про його любов до Запоріжжя, яка в дійсності перетворилася на пісню, присвячену рідному краю, народу, не раз наголошували Петро Ребро, рідні поета: дружина М.В. Нагнибіда – Падалка та дочка Катерина, його колеги, коли приїздили у с. Смирнове на Нагнибідівські читання.

      Взагалі про творчість поета можна сказати словами одного з його героїв:

Для мене тільки те моє, Що я віддав народу. А віддав Микола Львович Нагнибіда немало вагомого, художньо значимого, що збагатило нашу літературу. Тому ми маємо право гордитися своїм знаменитим земляком і зобов’язані вивчати і знати його твори.

                                 Список літератури

1. Газета «Рідний край» за 20 вересня 1986р. 2. Газета «Рідний край» за 19 вересня 1991р. 3. Газета «Рідний край» за 18 вересня 1996р. 4. М.Л. Нагнибіда. Моє серце в степах – Радянський письменник, Київ, 1973. 5. О. Килимник. Натхненний голос поета – Товариство «Знання», Київ, 1971. 6. О. Килимник. Натхненний голос поета – Товариство «Знання», Київ, 1971. 7. М. Нагнибіда Признання – К., Дніпро, 1961 8. М. Нагнибіда пісня про бригадира – Київ, 1930 9. О. Килимник. Натхненний голос поета – Товариство «Знання», Київ, 1971. 10. М.Нагнибіда. Дніпрова весна – Київ, 1932 11. М.Нагнибіда. Здраствуй, Харків – Київ, 1943 12. Матеріали Смирновського історико-краєзнавчого музею 13. імені М.Л. Нагнибіди 14. О. Килимник. Натхненний голос поета – Товариство «Знання», Київ, 1971.

Личные инструменты
правила на Заповики
Сайт кафедры ИИТО
переход на сайт центра
 
Наша награда.