Лиходід Микола Хомич

Материал из ЗапоВики

Перейти к: навигация, поиск

Микола Хомич ЛИХОДІД

(1940-1993)

Mikola Lyhodid.jpg

70 років тому на стародавньому життєвому древі Лиходідів, а це — рід хліборобів і воїнів, лицарів і мрійників, з'явилася нова, запашна гілка — поетична. Ще в юності, коли вона, ця гілка, була ніжною і тендітною, обпалила її воєнна блискавка. Згодом, коли віть прикрасили перші квіти, їй неодноразово загрожували різкі зміни температури і клімату в суспільстві. Дарма! Лиходідівське древо вистояло. Поетична гілка на ньому зміцніла, розпросторилась і принесла щедрі плоди. Нині без поетичного слова М.Лиходіда, либонь, важко уявити запорізьку літературну палітру. Слово це високе й земне, мудре і щире, чесне й лагідне. Воно мовби настояне на степових вітрах, просвітлене опівнічними плавками, всотало в себе речитативи Дніпробуду і думи козацької Хортиці... Народився Микола Хомич Лиходід 1 листопада 1940 року в селі Михайлівці Михайлівського району Запорізької області в сім'ї колгоспника. Закінчив філологічний факультет Запорізького педагогічного інституту (нині — Запопізький національний університет) і Вищі літературні курси при Літературному інституті імені О. М.Горького. Працював журналістом, був головою обласного літературного об'єднання імені М.Гайдабури. Помер 13 вересня 1993 р. Похований у м. Запоріжжі.


Отож, де «починався» поет — ми знаємо. А ось як і коли «починався» він — сказати важко, ба навіть неможливо. Принаймні поетичний голос у нашого земляка «прорізався» досить рано. Потягу до прекрасного в душі сільського хлопчини не вбили ні війна, яка відняла в М.Лиходіда батька, ні повоєнні злидні. Ще юнаком він написав рядки, які досі мені в пам'ятку:

Любив, люблю, любитиму
Тебе, мій краю вільний,
Потоптаний копитами,
Гарматами простріляний,
І кулями просвищений,
І бомбами заораний—
Але ніким не знищений,
Але ніким не скорений.

Таким щирим, відвертим увійшов в українську поезію М.Лиходід. Увійшов стрімко і впевнено. У двадцять три роки він уже був автором першої поетичної збірки «Сонце».

На молодого поета із Запоріжжя звернули увагу корифеї української літератури. М. Рильський у передмові до колективного збірника «Щасливої дороги!», який побачив світ у 1962 році, відзначив органічність поетичного голосу М.Лиходіда. Ім'я нашого земляка зустрічаємо і в щоденнику П.Тичини (вперше виданий у 1981 році). Процитувавши рядки з вірша М. Лиходіда «Дядько Яким» («І звичайна робота земних грандіозних людей»), Павло Григорович зауважив: «Ось поєднання двох слів — протилежного значення — діє на тебе силою якоюсь».

Оцією «силою» діють на душу читача чимало віршів поета, на рахунку якого — кільканадцять книжок. Крім «Сонця», це «Світ», «Свято», «Столітник», «Плавка», «Комсомольський характер», «Вічний Дніпробуд», «Сяйво», «Корінь блискавки» та ін. Незважаючи на декларативність назв окремих збірок, синдром «оспіванізму», на який багато років хворіла вітчизняна поезія, менше всього притаманний М.Лиходід. Зате впадає у вічі його залюбленість у так звану «просту» людину. Звідси — і своєрідне кредо поета:

...Мудрі теслярі з могутніми руками

Різця Родена гідні і пензля Рафаеля.

Свою передостанню збірку М.Лиходід назвав «Передосінній скарб». Проте аж ніяк не про осінь йшлося в ній: слово поета збагатилося перебудовними мотивами. Особливо вражаюче зазвучала в нього нота співчуття природі, поталованій технократичним віком, турбота про те, щоб не замулились «жилки джерелець». Як і до кожного з нас, до поета (хай із запізненням) прийшло усвідомлення того:

Як важко дихать в протигазі

Ромашці, що не склепле віч,

І весляреві на спортбазі,

Що зветься «Запорізька Січ»,

Й музейним козакам в дозорі,

Яким вдивлятися крізь дим

На псевдопоетичні зорі

Над нашим варивом рудим.

«Країна Україна» — так гордо й відповідально назвав М.Лиходід свою останню збірку (на жаль, видавати її вже нам довелося без участі автора). Книжку сміливо можна вважати вершиною творчості поета (не випадково саме за неї М.Лиходіда було удостоєно обласної літературної премії імені В.Лісняка — ясна річ, посмертно). Як писав в одній із рецензій критик В.Шевченко, внутрішньому зору поета відкрились істини мудрості життя й природи. Звичайно, в поетовій концепції світу значних змін не відбулося, але напрочуд надихаючою для нього стала епоха «безцензур'я». Те, що досі ним приховувалося в підтексті (зокрема, безоглядна залюбленість в Україну і все українське), виплеснулося назовні. І тоді з'ясувалося, що саме імення «Україна починається з уст, стулених для поцілунку» (таким поетичним озарінням відкривається книжка). Пізнаючи однодумців «не так по голосу, як по сяєву душі», поет висловлює «надію потаємну, що ревучі зненацька спливуть». А ще його «пече надія» на те, що:

Ця земля й зелена кураїна,

Що покотиться аж до села,

Кажуть, завтра буде Україна

Так, як з віку-правіку була...

Можна багато говорити про розмаїття мовної палітри М.Лиходіда, досконалість поетичної техніки, зокрема — артистизм у римуванні. Щоправда, були в поета і вірші менш вдалі, такі, що сприймаються як ескізи майбутніх творів. Деяким шкодила вишукана асоціативність. Траплялися й просто не «вилежані» вірші, але, звичайно, не вони визначають творче обличчя поета.

І ще. Звичайно, М.Лиходід насамперед був поетом, як то кажуть, Божою милістю, трудився на ниві літератури вельми професійно, активно, цікаво. Але він також був і чудовим журналістом, майже все життя пропрацював у пресі. Особливо плідно потрудився він у 90-х роках у редакції обласної газети «Запорізька правда». З його приходом до колективу газета стала значно «літературнішою». По-новому засяяла в ній українська мова. Поет вів у газеті практикум з рідної мови (своєрідний «лікнеп» для бажаючих), а також спеціальну колонку літературного редактора, в якій порушував актуальні і гострі проблеми духовного життя краю. Думаю, читачам надовго запам'яталися нариси М.Лиходіда, з якими він систематично виступав у газеті, публіцистичні статті. З блиском умів поет писати рецензії (нерідко під псевдонімом — Ів.Завгородній).

У письменницькій організації (М.Лиходід протягом багатьох років був членом ради і заступником керівника обласної організації Спілки письменників України) поета поважали за скромність, принциповість, безкомпромісність. Його неодноразово обирали делегатом на письменницькі з'їзди. Поет був учасником багатьох літературних свят, зокрема в Калмикії та Абхазії (нагороджений Почесними грамотами Президій Верховних рад цих автономних республік). Плідно трудився як перекладач, зокрема — віршів таких видатних поетів, як А.Ахматова, А.Вознесенський, О.Решетов та ін. Для багатьох молодих авторів був уважним, вимогливим наставником.

Підсумовуючи сказане, хотілось би відзначити, що за тридцять з лишком років активної літературної діяльності М Лиходід створив десятки чи й сотні чудових віршів про щастя жити і працювати на рідній землі, ростити синів і плекати сад, про подвиг батьків і горе матерів-солдаток, про скарби душі хліборобів-земляків і духовне убозтво відступників.

«Центральними в поезії та публіцистиці М.Лиходіда були проблеми громадянськості, духовності, екології, історії, — мовилося в некролозі на смерть поета.— Чимало творів його возвеличувало людину праці. Активно і гаряче він виступав на захист рідної мови. Світла пам'ять про Миколу Хомича Лиходіда — талановитого поета, полум'яного патріота, людину чесну і принципову — назавжди залишиться в наших серцях».

...Вже так склалося, що ім'я поета часто асоціюється з тим краєм, з яким він пов'язав свою життєву і творчу долю. Почуєш назву якоїсь країни чи області — і несамохіть пригадуєш поетичні рядки співців тієї землі. Так само, думаю, шанувальники поезії, зачувши ім’я Запоріжжя, мимоволі згадують рядки Миколи Лиходід, який гідно репрезентував в українській літературі цей край.

з нариса Петра Ребра (голови обласної організації Національної Спілки письменників України з 1967 по 1998 р.р., почесного доктора Запорізького державного університету) про Миколу Лиходіда

Zbirka lyhodida.jpg

Творчість:
Сонце (1963),
Світ (1966),
Хортиця (1967),
Літаки над матерями (1969),
Свято (1970),
Столітник (1971),
Світанкові речитативи (1973),
Плавка (1975),
Комсомольський характер (1976),
Вічний Дніпробуд (1977),
Будьонівка для сина (1979),
Криниця і небо (1983),
Сяйво (1984),
Корінь блискавки (1985),
Передосінній скарб (1989),
Країна Україна (1995).


Цікаві посилання:

Кобзар із нашого виднокола - Григорій ЛЮТИЙ (голова Запорізької організації НСПУ), "Запорізька правда"

Нам добре працювалося разом - Алла КОБИНЕЦЬ, "Запорізька правда"

Микола Лиходід. До 70-річчя від дня народження - Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека ім.О.М.Горького

Поет чудової країни України - Василь ФЕДИНА, член Національної спілки журналістів України, заслужений працівник культури України - Письменницький портал


Список використаних джерел

ПИСЬМЕННИКИ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ. – Запоріжжя: Хортиця, 2002. – 580 с.

Література рідного краю: Навчально-методичний посібник. – Запоріжжя: Просвіта, 2003. – 208 с.

Лиходід М.Х. Корінь блискавки. - К.: Дніпро, 1985. - 206 с.

Личные инструменты
правила на Заповики
Сайт кафедры ИИТО
переход на сайт центра
 
Наша награда.