Опис екскурсії для конкурсу "Марафон По містам України" команди Оріхівянки

Материал из ЗапоВики

Перейти к: навигация, поиск

Зупинка 1

Наша пішоходна екскурсія Оріховим починається на Преображенському мосту і буде проходити центральною вулицею Ленінградських курсантів.

Кожна людина завжди з великою любов'ю і душевною теплотою згадує місце, де народилася, де минуло її дитинство, звідки вона пішла в самостійне життя. Це наша мала Батьківщина.

У всіх людей одна святиня

Куди не глянь, де не спитай,

Рідніше їм своя пустиня,

Аніж земний в чужині рай.

Їм красить все їх рідний край.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей, без Батьківщини.

В 60 км від Запоріжжя, на трасі Запоріжжя – Маріуполь, на березі мальовничої річки Конки розташовано наше місто Оріхів. Неможливо не милуватися його красою, затишком тихих вулиць та провулків, шелестом зелених дерев, запахом духм’яних трав, веселковими барвами квітів, своєрідними архітектурними спорудами (як історичними, так і сучасними). Але головне багатство нашого міста – це його люди, добрі і щирі, працьовиті та завзяті, справжні господарі на рідній землі.

Багате історичне минуле нашого краю. Кожна вулиця, кожний будинок міг би нам розповісти побачене та пережите, але, нажаль, вони не вміють розмовляти.

Про походження назви нашого міста існує кілька версій. Говорили, що в розташованій поряд балці були великі зарослі горіхових дерев. А на широких мілководних плесах Конки ріс смачний, відомий ще запорізьким козакам і чумакам водяний горіх – рогульник (якірець, чортів горіх).

В ІІ половині XVIII ст. відбувалося масове заселення півдня Російської імперії (адже в той час більшість українських земель входили до її складу). Катерина ІІ, російська імператриця, розуміла значимість цього регіону для зміцнення економічного потенціалу держави. І є версія, що місто заснували переселенці з села Оріхівка Миргородського повіту Полтавської губернії. Вірогідним є припущення, що назва міста перенесена групою перших поселенців з колишнього місця проживання.

За свідченнями очевидців, які передавали свої спогади з покоління в покоління, першим поселенцем в середині 70-х рр. XVIIIст. став Іван Юшка із села Обмачева Чернігівської губернії. Поселення розвивалось досить швидко, бо знаходилось на перехресті торгівельних шляхів з Росії до Криму. З часом Оріхів став відомим на півдні України центром. Це було дуже розвинуте місто і, до речі, в1801 р. Оріхів, першим серед населених пунктів сучасної Запорізької області, отримав статус міста.

Сьогодні Оріхів відноситься до малих історичних міст України і під державною охороною нині знаходиться п’ять закладів: районний Будинок культури, реальне чоловіче училище, жіноча гімназія, перший трактир у місті Оріхові та торгові ряди.

Центральна вулиця міста Оріхова – вулиця Ленінградських курсантів. Вона бере початок на берегах мальовничої річки Конки. З історією цієї річки пов’язано також немало легенд.

Зупинка 2

Продовжимо ми свій маршрут знайомством з місцевою типографією. Сьогодні цей заклад називається «Комунальне підприємство «Оріхівська районна друкарня». Тут же знаходиться редакція районної газети «Трудова слава», яка виходить з вересня 1930 року.

Зупинка 3

Користується популярністю серед школярів нашого міста Оріхівська дитяча бібліотека, яка має багатий книжковий фонд. А працюють в ній чудові люди, віддані своїй справі.

Зупинка 4

Мандруючи вулицею далі, ми бачимо стару споруду, в якій ще декілька років назад знаходився Оріхівський вузол зв’язку. В цьому приміщенні до 1920 року проживав перший священник Оріхівського приходу Стефан Чепіговський.

Зупинка 5

Комерційний банк «Аваль» засновано в нашому місті в червні 2001 році.

В минулі часи, приблизно до 1900 року, в Оріхові були грунтові дороги. Потім почали прокладати хороші – мостові. Керував цією роботою по будівництву мостових інженер Петро Іванович Кисельов, будинок якого зберігся і знаходиться навпроти парку імені Т.Г.Шевченка. З давніх часів збереглася ще одна кам’яна споруда в Оріхові – це житловий будинок купця Сотникова (зараз в цьому приміщенні розташований районний військомат).

Межує з вулицею Ленінградських курсантів вулиця Шевченка (раніше Васильєвська), до сих пір вимощена бруківкою, яка пам’ятає революцію 1917 року, громадянську війну… Можливо тут проходили і шляхи махновських тачанок.

Зупинка 6

А далі по вулиці нас зустрічає будинок, який є архітектурною пам’яткою Оріхова. Це приміщення Оріхівської міської управи, збудоване в стилі українського класицизму у 1893 році, одна з перших кам’яних споруд міста. Першим міським головою був Семен Антонович Гапонов. Зараз тут знаходиться Оріхівський районний краєзнавчий музей, який було відкрито в вересні 1972 року, на честь 29-ої річниці визволення міста і району від німецько-фашистських загарбників, в цьому ж році йому було присвоєно почесне звання «народного». В 1993 році музей набув статус державного.

Основний фонд музею налічує 4013 предметів, допоміжний – 1086. Лише за 2008 рік до музею надійшло 159 експонатів основного та 58 науково – допоміжного фондів. В середньому за рік наш музей відвідує понад три тисячі чоловік. Тут організовуються постійно діючі та тимчасові виставки. Наприклад, з 20 травня 2009 року в музеї відкрита вперше нова виставка «Великі мариністи», на якій були представлені картини відомих художників: І.Айвазовського, О.Боголюбова, Р.Судковського, Л.Лагоріо. Прекрасний і таємничий, захоплюючий і могутній світ моря, що зображений на картинах, звеличує душу, вражає своєю неповторністю.

Зупинка 7

Приваблює наш погляд і приміщення районного центру зайнятості, яке було прийнято в експлуатацію в квітні 1995 року. Саме тут знаходять тепле слово підтримки ті люди, які втрачають по різним причинам роботу або вперше її шукають. Працівники цього закладу проводять і велику профорієнтаційну роботу серед школярів міста.

Зупинка 8

Споконвіку, оселяючись на новому місці, створюючи громаду, люди насамперед будували храм. Більше 130 років тому і в Оріхові прихожанами було зведено таке приміщення. Ще далеко на підступах до міста видно як виблискують купола Свято–Покровського храму. Ця прекрасна споруда будується на місці зруйнованої у 1932 році церкви, яка була одним з найкращих зразків тогочасної архітектури. Ми надіємося, що ця будівля стане своєрідною візитною карткою нашого міста.

Зупинка 9

В центрі міста Оріхова знаходиться районний будинок культури. В цій будівлі раніше розташовувалися торгові ряді, збудовані купцем Парфьоновим. 4 рази на рік відбувалися ярмарки. Кожен з них тривав від 3 до 5 днів. Кількість покупців та продавців доходила до 6 тисяч осіб, а виручка складала до 250 тис. рублів сріблом. 1 січня 1923 року це приміщення запрацювало як Будинок культури, але називалося – «Вітальний клуб». Тоді була мода на гармонь. Хлопці й дівчата після роботи приходили до клубу – і враз гармоністи збирали безліч люду до відпочинку. Приїздили люди і з найвіддаленіших сіл. Адже край був переважно сільськогосподарський.

XIXст. . Місто будувалося, зростало. Адже відбувався процес поступового заселення півдня Російської імперії. Щоб поменше було тут селян – кріпаків, імператриця Катерина ІІ залучала до переселень іноземців, в тому числі і німців – менонітів. Про це свідчать і назви вулиць нашого міста. Наприклад, вулиця Карла Маркса в Оріхові до 1917 року мала назву Німецька. У 1867 році в поселенні мешкало 32 меноніти, і серед них - сім’я Янцена. Йоган Генріхович Янцен (відомий як Іван Андрійович) був обраний і першим головою. Саме цій сім’ї оріхівці завдячують в поступовому економічному та культурному становленні міста. Янцени на власні кошти збудували кілька житлових будинків, які і тепер прикрашають наше місто. Наприклад, їхня сім’я мешкала у чудовому двоповерховому особняку по вулиці Василівській (тепер вулиця Шевченка). Будівництво було завершено в 1915 році. Тепер тут працює Оріхівська міська рада. В наш час громадська організація «Оріхівська община» зібрала немало доказів, які підтверджують і велику меценатську роботу з боку німців – менонітів.

А це центр нашого міста… Велика площа, куди на свята сходяться тисячі оріхівців, а взимку тут встановлюють зелену красуню-ялинку та зимове містечко для малюків (раніше – Покровська площа).

Над приміщенням Оріхівської районної державної адміністрації та районної ради постійно майорить державний прапор. Це приміщення було побудовано в 70-х роках XXст.

Зупинка 10

В 2005 році на честь 230-річчя заснування Оріхова в центрі міста було закладено прекрасну алею, яка стала улюбленим місцем відпочинку оріхівської молоді. Її ще називають «Алеєю закоханих», бо кожної суботи все нові і нові весільні пари залишають свої стрічки на «глобусі щастя». Алея включає в себе головний годинник міста, «глобус вірності» та дві гранітні стелли, на яких розміщено герб міста ( відтворений за його первозданним виглядом).

А перед ними встановлено символічну книгу, де вирізьблено слова: «Любов до міста в кожнім серці й слові, Оріхів! Твоя сила – в цій любові!» Автором цих слів є Світлана Музика, яка стала переможцем міського конкурсу на кращий напис про місто.

Зупинка 11

А далі знаходиться торгівельна площа Оріхова, яка радує жителів міста розмаїттям товарів. Серед підприємств – і торгівельні центри: «Ювілейний», «Марічка», «Центр».

Зупинка 12

У листопаді 2000 року в Оріхові з’явилася прекрасна нова споруда, в якій розташувалися будинок зв’язку та пошта. Колектив працює в добре обладнаних приміщеннях, кабінетах, з’явилась можливість надання нових послуг та монтування сучасних цифрових АТС.

Ще одна історична споруда розташована на вулиці Ленінградських курсантів – завод сільськогосподарських машин Авраама Мартинса (нині маслозавод), побудований в кінці XIXстоліття.

Зупинка 13

Рідна школа моя… Вона – наше тепло дитинства, надія на майбутнє.

Близько 3000 учнів в різні часи закінчили цю школу. Є серед них і вчені, і лікарі, інженери та фермери, вчителі та юристи. З 1933року тут була трудова семирічна школа, яка пізніше була реорганізована в середню школу. У приміщенні Оріхівської ЗОШ № 3 до 1970 року розташовувалася Оріхівська середня школа №1. А з вересня 1970 року, після того, як увійшов в експлуатацію новий корпус СШ №1, розпочала своє існування ЗОШ №3. Класи тут великі, затишні, а вчительський колектив докладає багато зусиль для гідного виховання молоді. В різні часи директорами школи були: Марокко Ю.І., Денисенко М. С., Веремчук А.Ф., Пелешко Т. Н., Гук Л. О. Часто про цю школу люди говорять – «школа на алейці», бо колись по вулиці проходила густа тіниста алея, улюблене місце відпочинку жителів. Планується в майбутньому її відродити, але коштів у місцевої влади на це не вистачає.

Але особливо прекрасне наше місто навесні, коли по головній вулиці Ленінградських курсантів розквітають каштани. Недаремно Оріхів називають маленьким Києвом. Саме по цій алеї, де ми з вами знаходимось, кожного року червневого ранку йдуть зустрічати свої перші юначі світанки самостійного життя майбутнє нашого міста – випускники.

А ми продовжуємо крокувати вулицею Ленінградських курсантів…

Зупинка 14

Остання зупинка нашої екскурсії – пам’ятник Ленінградським курсантам.

В історії міста Оріхова, затвердженій міськрадою 13 січня 1964 року згадується обеліск курсантам, споруджений в 30-х роках. Новий пам’ятник? Звернулися до старожилів. Олександр Гаврилович Гречка, голова міськради 1933-1941рр. розповів, що на початку 30-х років було поставлено новий цегляний пам’ятник, більший за розміром, але такої ж форми як і перший. В період тимчасової фашистської окупації всі пам’ятники, що знаходилися в центрі міста, були зруйновані. Обеліск курсантам залишився недоторканим. Місцеві жителі пояснюють це ніяк не «прихильністю» окупантів до героїв громадянської війни. Парк в роки війни був дуже занедбаним. Розташований він подалі від центру. Пам’ятник стояв в одному з його кутків, серед дерев, за високою огорожею і з вулиці був майже непомітним. До того ж хтось з патріотів завчасно зняв з обеліска дошку, де значилося, кому він встановлений. Після війни над пам’ятником взяли шефство орсільмашівці (був такий промисловий гігант на оріхівській землі, а зараз, нажаль, виробництво тут не працює взагалі). Було виготовлено обеліск з заліза та бетону, зберігши його форму, поставили нову огорожу. 1964 року ветерани кремлівських курсів червоних командирів привезли з Москви сріблясті ялинки, такі, які ростуть біля Мавзолею В.І.Леніна. Їх посадили поряд з обеліском. Сьогодні - це величні дерева. У 1970 році на честь 50-річчя визволення Оріхова від врангелівців було споруджено монумент, який стоїть по сьогоднішній день (скульптор М.М.Худас). Він являє собою двофігурну з п’єдесталом групу: фігури двох курсантів у червоногвардійській формі, один з яких тримає в правій руці пістолет, лівою здійняв над головою прапор. Другий курсант у напівсидячій позі, немов знемагаючи від ран, лівою спирається на гвинтівку, правою допомагає підтримувати прапор. За фігурою пораненого курсанта на обеліску викарбувано: «Вечная пам'ять героям гражданской войны, павшим в боях за освобождение г. Орехова июле 1920 года».

Спереду на фасаді текст:

Помните! Через года,

через века!

Помните!

О тех, кто уже

Не придет никогда, -

Помните!

Весь пам’ятник виготовлено із залізобетону. Висота – 10 метрів, розмір п’єдесталу – 1,25х5,5х2,6 м. Товариство охорони пам’ятників історії та культури використало на спорудженя монумента 26 тисяч крб. Місцевий художник І.В.Іванець написав картину про бої Зведеної бригади курсантів за місто Оріхів в 1920 році. Детально описав ці події наш земляк, полковник запасу І.М.Іщенко. Відкриття пам’ятника відбулося в рік 100- річчя з дня народження В.І.Леніна і приурочено до 50- річчя боїв за Оріхів. Відкриття меморіального пам’ятника Кремлівським курсантам перетворилось в багатолюдні урочистості, в яких прийняли участь, крім громадськості міста й району, представники обласного товариства охорони пам’ятників історії та культури, Запорізьке телебачення і гості: кремлівські курсанти – учасники боїв за Оріхів і представники Калінінградського військово – інженерного училища тих часів і ті, хто продовжує їх традиції. На мітингу, який був проведений при відкритті пам’ятника, було оголошено постанову виконкому Оріхівської міської ради про присвоєння колишнім кремлівським курсантам Георгію Васильовичу Гамаріну та Олексію Андрійовичу Буличову ( учасникам цих історичних подій) звання «Почесний громадянин міста Оріхова». А центральна площа міста була названа площею Кремлівських курсантів.

Побувавши хоч раз в нашому місті, Ви обов’язково приїдете сюди ще, пересвідчитись наскільки Оріхів гарний взимку, восени, влітку та навесні.

Використані матеріали газети "Запорізька правда" від 5 січня 1969 року

Повернутися до плану екскурсії

Возврат: Конкурсы

Личные инструменты
правила на Заповики
Сайт кафедры ИИТО
переход на сайт центра
 
Наша награда.