Очеретуватська загальноосвітня школа І-ІІІ ст.

Материал из ЗапоВики

Директор школи

''''Мінько Валентина Андріївна'''

История нашего заведения

1876 рік - с. Очеретувате - церковно - приходська школа. Двокласна школа. Спочатку вчилось 12 дітей. Вчились діти заможних селян. 1906 рік - школа стає земською чотирирічною школою. З 1905 до 1917 року - в школі працює двоє вчителів : Черкес Степан Степанович і Волчанов Григорій Леонтійович. Учні вивчали: закон божий (двічі на тиждень), арифметику, граматику, історію, природознавство. 1917 рік -закривається церковно - приходська школа і функціонує початкова школа, директором якої стає Берта Давидівна, вчителями працюють Яременко Сергій Свиридович та Ганна Аркадіївна. 1933 рік - на території села працюють дві школи : початкова і семирічна. Директором початкової школи призначається Родименко Максим Терентійович (на фото по ліву руку від Бабкіна), а семирічної - Бабкін В'ячеслав Михайлович (на фото в центрі першого ряду)

В школі до війни працюють у семирічці семеро вчителів і в початковій - троє вчителів. Приміщення семирічки невелике, складається з трьох класних кімнат, тому зайняті ще додатково два приміщення. В школі працює їдальня. Дітям організовано безкоштовне харчування, за рахунок місцевих колгоспів імені Молотова та імені Чапаєва . їдальня працювала навіть у 1933 році. Проіснувала вона до 1941 року. В школі працює бібліотека. 1937-1939 роки - школа працює у дві зміни: з 8 години до 18 години вечора. Однією з перших випускниць семирічної школи була Савон Ганна Якимівна, яка у післявоєнні роки здобула вищу медичну освіту у Москві і стає професором медичних наук. 1941 рік - навчальний рік у школах не розпочався, приміщення школи зайняте під військовий шпиталь. 19 вересня 1943 року - село звільняється від німецьких окупантів. Ті, відступаючи, спалюють приміщення початкової школи і все, що в ній було : парти, столи, все обладнання. З останніх днів вересня 1943 року у пристосованій хаті за звичайними саморобними столами і лавками починає працювати початкова школа. Очолює її як і в довоєнні роки Родименко М.Т. Підручників вкрай не вистачає один на п'ятьох учнів, зошити роблять з газет і плакатів. Видавались олівці (один на двох учнів), їх розрізали пополам і вставляли в патрони, щоб тримати було зручно. Але в учнів відчувалась величезна жадоба до навчання. 1944-1945 роки - працює і семирічна школа, очолює її Сідун Григорій Іванович, за спеціальністю вчитель історії, закінчив Ворошиловградський педагогічний інститут. Вони переїхали з дружиною Макаренко Вірою Наумівною, вчителькою української мови і літератури, у 1941 році в село Очеретувате.

1945-1946 роки - невеликий період, а точніше за півтора року змінились двоє директорів : Доценко Андрій Євстигнійович (півроку), Фісун Дмитро Микитович (працював рік). 1947-1950 роки - семирічну школу очолює Місько Станіслав Петрович (на фото в центрі), який викладає історію і географію. В школі працює дванадцятеро вчителів. Покращується освітній їх рівень, з'являються молоді вчителі: Костюк Галина Овсіївна (вчитель математики ), Бебешко Віра Максимівна (вчитель біології), Краснокутська Євдокія Іванівна ( вчитель молодших класів).

1950-1951 навчальний рік - в школу приїздить молоде подружжя Туриків: Дмитро Карпович і Галина Пантеліївна. Очолює школу, Турик Д.К. якому судилося тридцять шість років (з 1950 р. по 1986 р.) бути незмінним її директором.

На даний період семирічна школа знаходилася у трьох приміщеннях, які розміщені на певних відстанях, це вносило певні труднощі в роботу. Дмитро Карпович розпочинає свою діяльність із покращення матеріально-технічної бази школи. 1954 рік - до приміщення школи прибудували три класні кімнати . Велику допомогу в будівництві надає колишній директор Доценко А.Є., який займає у Токмаці посаду заступника голови райвиконкому, а пізніше начальника райміжколгоспбуду . В школі працює 14 вчителів. На даний час збільшується кількість учнів і в початковій, і в семирічній школі. У першій з них налічується 121 учень, а в другій - до 300 школярів. З ініціативи Турика Д.К. школа переводиться на опалювання вугіллям. До цього весь час школу опалювали соломою, якої заготовляли від 75 до 100 гарб.

1957 рік - до приміщення старого корпусу прибудували ще дві класні кімнати, вчительську та піонерську кімнати. Таким чином семирічна школа працює в одному приміщенні. Закривається й початкова школа.

Всі учні навчаються в одному корпусі шкільного приміщення.

Якість навчання покращується. З'являються відмінниці семирічки: Горяк Валентина Іванівна (1954 рік випуску), Янчева Галина Георгіївна ( 1957 рік випуску), які в майбутньому здобули вищу освіту і зайняли посади за своїми спеціальностями.

1967-1968 навчальний рік - відкриваються дві групи продовженого дня : І група для учнів 1 -4 класів, II група для учнів 5-6 класів, по ЗО чоловік у кожній. 1970 рік - школа переходить на водяне опалення. Опалення централізоване, яке забезпечує місцевий колгосп „Україна". 1969-1972 роки Ту рик Д.К. працює завідуючим Токмацьким районним відділом освіти. В цей час директором школи призначається його дружина Турик Г ЛІ. На долю Дмитра Карповича випав початок грандіозних звершень: будівництво нових шкіл в господарствах району, перетворення в навчально-виховному процесі. 1972 рік - Турик Д.К. повертається в школу і знову очолює педагогічний колектив. 1972-1973 навчальний рік - закривається Скелюватська восьмирічна школа, яка знаходилась на території Очеретуватської сільської ради. Спочатку перевели у нашу школу учнів 5-8 класів, а через рік і учнів 1-4 класів. Працевлаштовано троє вчителів. Діти села Скслювате підвозяться до школи колгоспним автобусом. 1974 -1975 навчальні роки. Закриття Скелюватської восьмирічної школи стало причиною того, що у школі навчається найбільша кількість учнів - 192 (після 60-х років і до сьогоднішнього дня). Працює три групи продовженого дня, в них - 90 учнів. 1975 рік - Розпочинається будівництво в центрі села нової школи. Будувала її бригада з м. Івано-Франківська. Збудували школу за кошти місцевого колгоспу "Україна", головою якого був Гнаток Василь Михайлович. 1977 рік, травень - останній місяць навчання в старому приміщенні школи.

1977 рік, 1 вересня - перший день занять в приміщенні нової школи. 154 учні стали новоселами. В цьому ж році вивчається кабінетна система навчання, наказом по обласному відділу освіти паспорти „Зразковий навчальний кабінет" одержують кабінет історії (завідуючий Турик Д.К.) та кабінет російської мови та літератури (завідуюча Турик Г.П.). 1977-1978 роки - силами вчителів, учнів і батьків збудована шкільна теплиця, кролеферма та 50- метровий стрілковий тир. 1977-1978 навчальний рік - при школі відкривається консультаційний пункт районної заочної середньої інколи. 27 колишніх випускників виявили бажання здобути повну середню освіту, вони отримали атестати. 1979-1980 навчальний рік - перший випуск 10 класу. Школа по праву стає середньою. 15 юнаків і дівчат одержують атестати зрілості. Атестат зрілості № 1 одержує випускниця школи Костюк Ольга Василівна 1963 року народження, яка здобуває вищу освіту, закінчивши Харківський сільськогосподарський інститут. 1979-1980 роки - добудовується до старого приміщення одна класна кімната (кабінет виробничого навчання) і два бокси для техніки. Поповнюється матеріально-технічна база школи: колгосп виділяє списані в господарстві трактор і комбайн для викладання виробничого навчання у школі. 1981 - 1982 навчальний рік - в школі з'являється перший медаліст Фоос Олександр Августович, 1965 року народження. Випускник одержує золоту медаль. Після закінчення Запорізького державного університету стає директором однієї з шкіл Вільнянського району Запорізької області. 1986 рік, вересень - виходить на пенсію Турик Дмитро Карпович. Призначається директором школи вчитель математики Мінько Валентина Андріївна.

1987-1988 роки-йде активна підготовка матеріальної бази школи до прийняття дітей - шестиліток. Готується класна кімната, спальня, ігрова та все відповідне обладнання, матеріали, наочність. 1988-1989 навчальний рік - до школи вперше приходять діти 6-річного віку. Навчає їх Горенко Ніна Іванівна. 13 малюків будуть навчатись повних одинадцять років за новими програмами. Вони успішно закінчують базову середню школу, а семеро з них - повну середню школу. Із цих семи випускників четверо вступило у педагогічні вузи: Запорізький Державний Університет ( факультети : фізики, іноземної мови та біології), Мелітопольський педагогічний університет (українська мова та література), двоє у технікуми і одна в ПТУ. 1988-2004 роки - за 16 років школа сягнула нових вершин і дещо втратила. Покращилась навчально-матеріальпа база за 1988-1998 роки, оформлення школи стало кращим з естетичної сторони. Піднявся на вищий рівень навчально-виховний процес. З 1995 року по 2008 рік школа випустила 10 медалістів ( вісім золотих і дві срібних). Піднявся процент вступу випускників школи у вищі навчальні заклади (III - IV рівня акредитації): з 10-13% до 40-50%. У 2001 році він становив 60%. З 1993 року всі випускники 11 класу продовжують навчання у різних його формах. Проте з розпадом колгоспу, а далі і агрофірми „Україна" припинила існування виробнича бригада, яка була кузнею хліборобських кадрів. Відрадно і сумно водночас сказати, що майже всі головні спеціалісти колгоспу „Україна" були випускниками школи. Зараз вони безробітні або змінили професії чи пішли на пенсію. З кожним роком шкільний контингент зменшується. Закрився дитячий садок, який був на утриманні місцевого колгоспу.

Педагогический коллектив

Сьогодні в школі працює п'ятеро вчителів вищої категорії, троє з них мають педагогічне звання „ учитель - методист", двоє -„старший учитель", двоє вчителів першої категорії, один другої категорії, інші вчителі спеціалісти, серед яких одна має педагогічне звання „старший учитель“. Працює у школі двоє молодих спеціалістів із стажем 1 -3 роки.

Достижения школы

Другая информация

Заслуженою повагою і визнанням у нашій школі користується вчителька хімії і біології 'Люта Лідія Павлівна'. Запорукою успіху Лідії Павлівни є любов до дітей і своєї професії, висока відповідальність, творчий підхід. Вона ніколи не шкодує, що обрала цей шлях. Важко? Так! Зате яке це щастя вчити, ростити, виховувати. Лідія Павлівна завжди в пошуках, девіз її роботи : Все краще в педагогічній науці в практику викладання. Багато цікавого й повчального у формах і методах її роботи ; відшліфовані прийоми розвивального навчання, створення на уроках проблемних ситуацій, практикується диференційований підхід у навчанні і вихованні окремих школярів, максимальне використання наочності. Якою б не була тема заняття чи виховного заходу, в методиці вчительки незмінно панують близькі дитині гра, пошукова діяльність, завзяття, змагання. Уроки, позакласні заходи завжди відкриті для колег, які беруть на озброєння „зернятка досвіду ". Про кожного учня вона знає все. І це дозволяє їй одному вчасно допомогти, з іншого суворо спитати, з третім попрацювати додатково. її учні протягом останніх років є переможцями районної олімпіади з біології, займають II - і та ІІІ-і місця. Вони є активними учасниками районних і обласних конкурсів з питань біологічного напрямку, причому посідають знову ж таки ІІ-і та ІІІ-і місця в області. Лідія Павлівна Люта завжди в стрімкому вирі життя. Вона заступник директора школи з виховної роботи. Чудові організаторські здібності, високі моральні якості - ось що допомагає вчительці викликати у школярів активність, жваву реакцію. Люта Л.П. заслужено отримала педагогічне звання „вчитель - методист". Вона користується авторитетом серед колег, вихованців та сільської громадськості.

Інтерв'ю Валентини Володимирівни Пруc директору Очеретуватської ЗОШ І-Ш ст. Мінько В.А.

В.А. Давайте спочатку нагадаємо нашим колегам про ваш початок трудової діяльності. Звідки його витоки?

В.В. Приїхала я після закінчення Запорізького педагогічного інституту, за направленням, у 1979 році. Відтоді уроженка Мелітопольського району й поєднала свою долю з цим селом. Працюю понад 29 років в Очеретуватській ЗОШ .

В.А. Що для Вас вчителювання - труд чи свято?

В.В. Як Вам сказати?.. Урок для мене завжди свято. Діти радують, надихають... А от що це труд - відчуваю після уроку...

В.А. Відомо, що саме під час вивчення іноземної мови ті, хто не досяг бажаного результату, пасують перед труднощами, втрачають інтерес до навчання. Як прищепити учням стійкий інтерес до німецької мови, сформувати позитивні мотиви учіння ?

В.В. Переконавшись на власному досвіді, що вироблення зацікавленості неможли¬ве в учня „взагалі", поза віком, поза його психологічними особливостями і що формуванню мотивації повинна передувати підготовча робота, я знайом¬люся зі своїми майбутніми вихованцями ще в молодших класах. Вивчаю їхні характери і здібності, залучаю до участі в позакласній роботі, прагнучи вже на такому ранньому етапі викликати у дітей інтерес до іноземної мови. Для розвитку усної мови учнів в умовах кабінетної системи використовую різні методи і прийоми: реальні та умовні ситуації, тематичні картини, схеми, ауді¬овізуальні засоби, моделюю зв'язні висловлювання у діалогічній і монологічній формах. Учні молодших класів виступають з номерами художньої самоді¬яльності німецькою мовою, листуються з учнями Німеччини.

В.А. Як Ви думаєте, чи не рано вести гурток у молодших класах ?

В.В. Переконавшись на власному досвіді, на мою думку, кожен педагог обов'язково мас вести іурток. І не формально. Предметний гурток повинен бути з гумо¬ром, музикою, віршами, інсценівками -таким, щоб діти полюбили відповід¬ний предмет: До роботи треба залучати батьків: хай шиють костюми, виготов¬ляють маски, допомагають розучувати ролі. Це справді буде спільна справа і тоді розкриються таланти кожного.

Від директора:" Вчителька завжди в творчому пошуку. Ці слова влучно характеризують Валентину Володимирівну Прус. Здається, людина 29 років пропрацювала в школі, знає свою роботу ... Та вона ніколи не заспокоюється, не зупиняється на шляху виховання дітей, завжди робить нове, своє. На все вистачає часу в людини, яка живе повно¬кровним життям, бо вміє дарувати дітям радість спілкування, від яко¬го і сама збагачується". Майстер педагогічної праці, відмінник освіти України, Прус В.В. заслужила повагу серед колег, батьків, дітей

ЗО років тому випускниця Запорізького педагогіч¬ного училища Р.М. Сизоненко почала працювати вчителькою молодших класів у своїй рідній школі. Майстерність прийшла не відразу. Та, незважаючи на труднощі, вона зрозуміла, що робота з дітьми— її покликання. На уроках Раїси Миколаївни учні почувають себе затишно, радісно й цікаво. Вона майстерно користується і словесними, і наочними методами навчання. Уроки проводить на високому методичному рівні. її мета - щоб жоден урок не був схожий на інший і захоплював учнів, тоді вони зацікавлено та охоче виконуватимуть домашні за¬вдання. Кожний урок досвідченої вчительки настільки ба¬гатий змістом, що дітям просто ніколи вгору гля¬нути, їм подобається працювати „ наввипередки" -захоплені улюбленими заннятями, школярі не перевтомлюються.

Раїса Миколаївна розвиває творчу думку своїх вихованців з допомогою широкого застосування наочності. Вона викликає інтерес до навчання на уроках порівнянням, зіставленням, встановленням внутріпредметних і міжпредметних зв'язків, наведенням яскравих прикладів, емоційним викладанням матеріалу. Вчителька приділяє велику увагу виховній роботі. Терпеливо і наполегливо плекає в учнів добрі поривання, виховує культуру потреб і почуттів - через ставлення до людей, до своїх товаришів, до рідної природи. За творчу, самовіддану роботу Р.М. Сизоненко нагороджена значком „ Відмінник освіти України".

Понад 27 років працює на педагогічній ниві вчитель трудового навчання Лютий Сергій Іванович.Йому приходиться нелегко у професійній діяльності, бо го¬дин трудового навчання з кожним роком зменшується у навчальних планах. Тому вчитель викладає різні предмети, часто не за спеціальністю . Навчаючи інших, сам постійно вчиться, йде в ногу з життям, вбирає свіжий подих нового, творчого, оволодіває перспективним педагогічним досвідом, досягненнями педагогічної та психологічної наук. Сергій Іванович організовує різноманіт¬ні виховні заходи. Його вихованці беруть активну участь у воєнізованій грі „Зірниця", районних змаганнях з допризовної підготовки, конкурсах юних інспекторів руху та обласних туристичних змаганнях.

Всім відомо, що у школі вчитель трудового навчання - діловий господарник. Велику роботу проводить Сергій Іванович по господарській частині у школі. Раніше важко бу¬ло вести підготовку до опалювального сезону, ие маючи, власне , нічого в арсеналі (ні грошей, ні запчастин, ні труб , ні техніки), в старому корпусі стали виходити з ла¬ду труби. На допомогу приходить перший Лютий СІ. Не шкодуючи свого власного часу, докладаючи багато сил, енергії, працює над ремонтом труб, встановленням елек¬тродвигунів , поновленням електропроводки, ремонтом електроплити та інше. Все, за що він береться, стає до ладу. Сергій Іванович всім допомагає, за що його поважають колеги та вихованці.

Я вдячна долі за те, що на моєму життєвому шляху вона подарувала мені більше 29 років спілкування з учителькою молодших класів, закупником днрекгора школи з навчально—виховної роботи Дорошенка Н.М" - наголосила її колега, вчитель іноземної мови Прус В.В. Валентина Володимирівна підреслила, що центром методичної роботи з вчителями є школа. Саме тут концентруються основні заходи по підвищенню фахової і методичної кваліфікації вчителів, працюють шкільні методичні об'єднання, педагогічна рада, проводиться індивідуальна робота по опануванню педагогічною майстерністю. У нашій школі систематично проводяться заняття психолого -педагогічного семінару, школи педагогічної майстерності, педагогічного клубу „Діалог", керівником цих засідань є Дорошенко Н.М. На заняттях використовуються різі форми роботи по обміну досвідом . Це дає можливість вчителям активно використовувати у своїй роботі все цінне, вивірене часом, не порушуючи своєї системи роботи, а тільки вдосконалюючи її. Зробити заняття жвавими, цікавими, такими , що приносять задоволення, - ось до чого пра¬гне наш заступник з навчально - виховної роботи. Вона з почуттям високої відповідальності, творчо, невтомно працює над удосконаленням навчально - виховного процесу, підвищенням науково-методичного рівня вчителів. Сіяти знання , щоб знову й знову черпати з глибин людської мудрості - цим і живе і цього навчає інших Надія Миколаївна.

Помним. Выпускник нашей школы, воин-интернационалист,погибший в Афганистане.

Юрченко Дмитрий Иванович (20.05.66 – 02.07.86) стал артиллеристом, командиром артиллерийского расчета, младшим сержантом, а затем сержантом, заместителя командира взвода. Погиб в боевых действиях, проявив героизм, Дмитрий Юрченко- 02 июля 1986 года. Награждён орденом красной звезды. Юрченко похоронен в своем селе Очеретоватое. Возврат: Визитки школ