Рільке і Україна

Материал из ЗапоВики

Перейти к: навигация, поиск

     Україна і її історія очима австрійського поета (за новелою Райнера Марії Рільке «Пісня про Правду») Драматичною, кривавою і суперечливою була епоха переходу від XIX до XX століття. Суть людського буття, духовні цінності були поставлені під сумнів. У цей час йшли світові війни, руйнувалися держави і з'являлися нові. Канули в небуття старі уявлення про світ, наставав час нових наукових відкриттів.

      Райнер Марія Рільке — відомий австрійський поет — подорожуючи Україною, зацікавився її історією та культурою. У пошуках сенсу буття, виходячи з ситуації, що склалася, Рільке намагається повернутися до витоків буття, основ життя, відшукати втрачену гармонію людини зі світом. Порятунок він вбачає у єднанні з природою. Подорожуючи по Україні, Рільке вслуховується в музичні твори українського народу. Результатом цієї подорожі стало написання твору «Казки про улюбленого Бога», одна з новел якого називається «Пісня про Правду»,

       Центральним образом цього твору є образ сліпого співця Остапа, якого Рільке порівнює з Богом. Рільке стверджує: справлене мистецтво зачіпає дуті людей, впливає на них, піднімає на боротьбу, і над ним не владний час. Автор порівнює старого сліпця з міфічним співцем — Орфеєм, чарівний голос якого творив дива. Так і кобзар Остап піднімав народ на боротьбу проти пригноблювачів. Рільке прославляв визвольну боротьбу, а силу могутнього співака порівнював з божественною силою.

       Твір побудований як розповідь у розповіді, де мистецтво слова пов'язує воєдино людей з Богом.

    Герой розповіді — Евальд — хоче почути щось про народних співців.

    Автор-оповідач починає розповідати про широкі українські степи, де живуть дивовижні та надзвичайні люди, знайомить із сім'єю Петра Якимовича, який малює ікони. Хід подій змінюється з приходом співака Остапа. Його спів хвилює й окриляє. Слухаючи розповідь про Правду і Кривду, Евальд робить висновок: «Цей старий був Богом».

Так австрійський поет і письменник Рільке відкрив Європі надзвичайну країну Україну з її героїчною історією, сильними людьми і своєрідним національним колоритом.

      Прототипом сліпця Остапа став Остап Вересай,виконавець народних дум та історичних пісень. Він умів надати простому сюжетові глибину і силу. Майстерно передавав красу народної пісні, поєднуючи її з грою на кобзі, надаючи незабутнє враження. Така виразна манера виконання і зробила Остапа Вересая відомим серед сучасників. Завдяки своєму талантові Вересай будив у слухачах відчуття пошани до історії та культури України. Австрійський поет Райнер Марія Рільке постійно прагнув відшукати витоки і шляхи досягнення високої майстерності у поетичній творчості. Він вважав, що кожний поет, подібно до античного співця Орфея, своїми творами повинен впливати на людей, облагороджувати їх, вести за собою. Його поезія хвилює й зачаровує, тому Райнера Марію Рільке називали «Орфеєм XX століття ». Народився майбутній поет у Празі (тоді Чехія входила до складу Австро-Угорської імперії); його охрестили і записали так: Рене Карл Вільгельм Йоганн Йозеф Марія. Походив Рільке з небагатої чиновницької родини: батько спочатку був унтер-офіцером артилерії, а після виходу у відставку став службовцем залізничної компанії. Мати належала до багатих празьких буржуа. Невдоволена своїм шлюбом, вона покинула сім'ю, коли синові було дев'ять років, і переїхала до Відня, ближче до імператорського двору, про який давно мріяла. Родинні негаразди вплинули на хлопця, обумовили його схильність до самотності і гордої незалежності. Батько віддав сина до військової школи; в ній Райнер провчився п'ять років і за станом здоров'я покинув її. Рільке не раз говорив, що перебування у військовій школі щось у ньому зламало, не дало розкритися деяким рисам його вдачі. Він вступив до Празького університету, де обрав для вивчення історію мистецтв, літературу, право і філософію.

   З   1894 року Рільке почав друкувати свої вірші. Він багато працює над поповненням своїх знань, подорожує до інших країн, відвідує Німеччину, Францію, Італію, Іспанію, Росію. Двічі Рільке побував в Україні. Перша подорож у 1899 році розбудила в поета інтерес до історії Київської Русі, а також до козацької доби, в яких він вбачав витоки історії великого народу. Рільке був глибоко вражений Софійським собором і Києво-Печерською Лаврою, їй він присвятив кілька поезій і найбільш захоплено розповідав про свої враження від неї. У Лаврських печерах Києва поет побував кілька разів. «Сьогодні кілька годин мандрував підземними ходами. Це найсвятіший монастир... В моїх руках палаюча свіча. Я пройшов усі ці підземелля раз на самоті, раз із людьми». Пошук духовного проводиря, виразника народного духу приводить Рільке до Канева на могилу Тараса Шевченка. Збереглися відомості про інтерес Рільке і до Миколи Гоголя, особливо імпонували австрійському поетові зв'язки творчості Гоголя з українською національною традицією та історією України.

    Другу подорож в Україну Рільке здійснив у 1900 році. Його маршрут пролягав від Києва до Кременчука, Полтави, Харкова, і той шлях українськими степами глибоко запав у поетову душу. Великим переживанням Рільке стала краса української природи, безмежжя рівнини й степу. На цій землі поет знайшов жаданий приклад гармонійного єднання людей і природи, Бога і землі. Рільке навіть планує назавжди переселитися щ Києва, у це «близьке до Бога» місто. Враження від перебування в Україні знайшли відгук у збірці «Книга годин», її другій частині — «Книзі прощ» («Про паломництво»). У цьому циклі Рільке поставив Києво-Печерську Лавру в один ряд з найвеличнішими пам'ятками культури людства, зобразив сліпого співця-кобзаря, перед яким він схиляє голову, як перед незрівнянно духовно вищою особою. Повернувшись додому, поет записав до щоденника: «Згадую полтавські степи, надвечірні зорі, хатки, й охоплює душу сум, що мене там немає».

      Дух України, її сутність виявилися у творчому спадку Рільке: це і переклади, і мистецтвознавчі статті, вірші і прозові твори, навіяні перебуванням на українській землі.

Серед перекладів вирізняється «Слово про Ігорів похід», над яким Рільке працював кілька років. Роботу було завершено у 1904 році. Й на сьогодні цей переклад, здійснений Р. М. Рільке, вважається найкращим з німецькомовних.

Зацікавившись українським фольклором, Рільке написав два оповідання, вміщені до «Казок про любого Бога». Це «Пісня про Правду» та «Як старий Тимофій співав помираючи». Рільке добре вивчив українські народні пісні, особливо захопився піснями про козаччину, і вони послужили йому матеріалом для його «Пісні про Правду».

    У центрі твору — проблема мистецтва і Бога. Справжнє мистецтво, виразником якого є сліпий кобзар Остап, наділене такою силою, що здатне підняти народ на боротьбу з польськими панами, а творець такої пісні, в уявленні Рільке, є рівним Богові. Близькими до Бога письменник вважає й інших персонажів, які відгукнулися на заклик кобзаря повстати проти гнобителів. В образі Остапа можна відзначити риси співця Орфея, бо кобзар своїм співом зворушує душі людей, спонукає їх боротися за правду. Згадує автор і славних героїв України — Бульбу, Остряницю, Наливайка, стверджує своїм твором, що «на віки вічні прославилась козача вірність».

         Використані джерела: http://www.ukrlib.com.ua/bio-zl/printout.ph.?id=47 http://www.ukrlit.vn.ua/making1/p94on.utml

Личные инструменты
правила на Заповики
Сайт кафедры ИИТО
переход на сайт центра
 
Наша награда.