Сеник Олекса Ілліч (Олекса Запорізький)

Материал из ЗапоВики

Перейти к: навигация, поиск
Сеник Олекса Ілліч

Сеник Олекса Ілліч (Олекса Запорізький) - український поет, байкар.

Содержание

Дитинство і юність Олекси Сеника

Щоб уквітчав чоло смарагд мого вінця, Пройти потрібно від початку до кінця Тернисту путь. Олекса Запорізький Цей епіграф точно передає життєвий шлях його автора, українського поета і байкаря Олексія Ілліча Сеника (1909-1968рр), більш відомого під псевдонімом Олекса Запорізький. Олексій Ілліч Сеник народився 12 серпня 1909 року в селі Миролюбівка Вільнянського району Запорізької області у селянській сім’ї. Доля його склалася таким чином, що він майже незнаний у своєму рідному краї. Батька – Іллю Сеника – майже не пам`ятав: той пішов на імперіалістичну війну і не повернувся. Дитинство і юність хлопця минули під суровим наглядом діда Трохима та лагідної доброї бабусі, в яких залишився жити після того, як мати вдруге вийшла заміж. Пізніше письменник свідчитиме у своїй коротенькій "Автобіографії": "Я народився і виростав у селянській сім’ї, де все було підпорядковане неписаному, але твердому морально-етичному кодексові. За найменше переступлення того кодексу я був караний, ніяких поблажок у тім відношенні не було. Ця обставинна ще з дитячих років, мабуть, і виховала у мені почуття обов’язку і дисциплінованості. А барвиста українська природа, серед якої проходили мої дитячі роки, дуже рано розбудила і розвинула в мені естетичне відчуття і нахил до фантазування. Тим-то, коли я почав учитись, я став багато читати творів художньої літератури. Я прочитав майже все з української та російської літератури та дещо із світової. Мені здається, що читання творів красного письменства і було основним фактором у формуванні мого світогляду". Самостійно підготувавшись до іспитів, п`ятнадцятирічний Олекса вступив до сільськогосподарської школи в Новомиколаївці. Навчався він добре. Особливо легко давалася математика. Тому одразу після закінчення школи юнак їде до Запоріжжя, де вступає до педагогічного інституту на фізико – математичний факультет. Але згодом закоханість у красне письменство бере гору, і Олекса переходить на мовно – літературний факультет, займається у літературному гуртку. Перші вірші Олекси Сеника з`явилися на початку 30-х років у газеті "Червоне Запоріжжя". 1 листопада 1931 року на літературній сторінці ВУСППу і "Молодняка" бачимо його вірш "Комсомольський комбайн", а через місяць серед творів запорізьких аматорів красного письменства надруковано вірш Сеника "Цегельня". Того ж року в Запоріжжі почав виходити журнал "Темпи". Вже в першому випуску вміщено вірш О.Сеника "Колгоспна веснянка". А в 1934 році газета "Червоне Запоріжжя" повідомляє про творчий вечір поета О.Сеника, автора першої книжки "Бої в долині". Після закінчення навчання у 1934 році він викладав на підготовчих курсах Запорізького авіатехнікума.


Арешт і повернення з Сибіру

2 квітня 1935 року був заарештований і (звинувачений в участі у контрреволюційному заколоті), (де й коли він відбувався в Запоріжжі?). Та не було нічого і в зародку схожого на "контрреволюційний заколот"! Олексу заарештували лише за те, що він був свідомим українцем, патріотом свого краю і народу) і запроторюють на три роки в Сибір. Повернувся він з каторги до рідного міста як із того світу. Повернувся наче чужим до чужого міста. Про це пізніше писатиме в поемі "Повернення". Лише через 20 років Постановою Президії Верховного Суду УРСР вирок О.Сенику буде скасовано. Справедливість буде відновлено — звичайно, в умовах тодішнього СРСРу, але... Підірване здоров’я Олексі Івановичу вже ніхто не поверне —сибірська каторга і зведе його в передчасну могилу ранню. Повернувшись із табору, Олекса довго й безуспішно оббивав пороги різних установ — на роботу його ніде не брали. Не прописували (а без прописки яка робота?). Не було де жити (часто ночував на вокзалі чи в сквері на лавочці), колишні друзі од нього сахалися, як од прокаженого. Але, на щастя, не всі. (Бо не всі навіть у тих жахливих умовах тремтіли за власну шкуру!). Та й відмовлялися тоді не лише від приятелів — що там приятелі! Рідних батьків зрікалися! Але... На щастя, не всі. Один з його друзів-земляків — Грицько Мартиненко, який на той час займав відповідальну посаду, допоміг йому влаштуватися вчителем у Запоріжжі. І навіть — згодом — у відділі народної освіти. Ризикнув і, слава Богу, зійшло. Олекса Сеник був надійно прилаштований, мав де жити і з чого жити. Почав займатися літературною працею. Життя ніби потроху налагоджувалося, аж тут — війна.

Літературна діяльність в роки Великої Вітчизняної війни

Невдовзі гітлерівці окупували Запоріжжя — Олекса Сеник опинився без роботи і, взагалі без будь-якої перспективи. Бідував і голодував страшенно. Навіть житло втратив, кочував по знайомих. Єдиною віддушиною, як і раніше, залишалася творчість. Попри все — писав. І навіть тоді — сам не відаючи як, — написав п’єсу "Марко Отава" (до того драматургічних творів він не писав). Почув, що в Дніпродзержинську на Дніпропетровщині під час окупації запрацював театр. Це вже була хоч якась, примарна, але — надія. Поткнувся туди зі своїм драматургічним творінням. І раптом театр п’єсу прийняв — неймовірно! Початкуючий драматург землі під ногами не відчував — що там бідування-голодування, часом і старцювання та побирання — п’єсу прийняли! Репетиції промайнули швидко і невдовзі п’єса вигулькнула на кону! І мала великий успіх. Повний аншлаг! Люди голодуючи, продавали картоплю, аби придбати квиток. Успіх наростав, але... Вже після третьої вистави німці оговталися і п’єсу заборонили. (Добре, що хоч його та акторів не піддали репресіям, на які вони були дуже швидкі!) Та п’єса, що тричі побачила у Дніпродзержинську світло рампи і не принесла ані коп’я автору (та він на гонорар і на претендував) і стала одним з тих причин, що згодом змусять Олексу евакуюватися на захід. Причин було кілька. По-перше, Олекса Сеник, відмучившись у Сибірі, вже не сприймав "совітську" (так казали) дійсність, на власній шкурі відчувши всю її "справедливість" (та й розумів що за такої влади йому ніде буде докласти рук), а по-друге... За один лише факт постановки п’єси в окупованому німцями Дніпродзержинську (незважаючи, навіть, на те, що окупанти її заборонили) вже за радянськими мірками тягнув на кримінал, тож вдруге Сибіру йому не минути, а по-третє… Ще більший кримінал ховався у викривальному пафосі п’єси — вона була про голодомор 1933 року на Україні, організований більшовицькою Москвою. А цього... Цього йому "совіти" ніколи не пробачать, тож "вишка" гарантована. Тема голодомору у всі роки більшовицького панування була суворо-пресуворо заборонена!


Життя і творчість поета за кордоном

Олексій Ілліч Сеник - після всіх злигоднів і жорстоких пригод — опинився в Німеччині, в таборі для переміщених осіб, м. Аугсбург. Згодом він одружується з дівчиною з України Надією Коваль і переїздить до Бразилії (1949-1961). Там він продовжує написання байок. Ще у Бразилії випускає збірник «Нові байки», які роблять йому ім’я. «Будь благословенна Куритиба (місто у Бразілії, де проживали Сеники – В.Ш.), що подарувала світові найкращого сучасного українського байкаря!» - пише Ярослав Славутич в листі від 29 вересня 1953 року до Сеника (Олекса Запорізький). І все ж, незважаючи на підірване здоров’я, посилено працював. Ще перебуваючи в Бразилії, в 1959 році видав другу авторську збірку "Нові байки". що складалася із 101 байки, гарною, а її автор, писалося далі, "зайняв визначне місце" на байкарській ниві. 1961 року О.І. Сеник дістався до США, де прожив 7 років. Скрізь терплячи нестатки, але постійно працюючи над удосконаленням своєї поетичної майстерності. Навчався у Сіракузькому університеті. Добре вчився. Написав дипломну роботу на українську тему: "Поетична творчість В. Барки". Дуже добре захистив її. Здобув ступінь магістра. Та не міг він так скоро знайти працю — не вистачило в нього на це сили, уміння, та й був він, очевидно, вже хворий, бо якось збайдужів до всього..." Зрештою, побутові проблеми якось почали вирішуватися, до праці Олекса Іванович став при Сіракузькому університеті... Помер байкар від невиліковуваної хвороби (пістряк, сиріч онкологія) на п’ятдесят восьмому році свого короткого життя, після тяжкої операції, що так і не порятувала його. Поховано байкаря на Бавнд-Бруку, де тоді ховали багато відомих на еміграції українців. І зосталися його байки.

Літературна творчість

В ЗООПАРКУ



Неприятелі, спільним лихом биті,
Стають неначе то брати ті.
"Рудий, агов! — гукає Вовк до Лиса, —
Що? Журишся? — "Журюся, Вовче-брате!"
"Іще б! Зубами не вгризеш залізні грати —
З журби і голова тут стане лиса".
"Як ізгадаю, — скімлить Лис — про ті ярки,
Та про діброви, та про курники,
То жаль такий ухопить — ох-ох-ох!"
"І не кажи!— зітхає Вовк, — Оті кошари
З ягнятами — перед очима як примари.
Вже краще був би я маленьким здох!"
"Оце б, — скривився Лис, — як доля отака,
Повіситися, так… немає ж мотузка".
"І-і... — Вовк аж виє. — Випив би отруту,
Щоб не терпіти муку люту!"
"А сниться що — хоч не лягай і спати!.. —
Захлипав Лис. — Лише й розради,
Як із тобою деколи погомониш",
"Таке й мені, Лисуню-братику! А ми ж
Колись один для одного... бажали згуби..."

"Еге, Вовцюню, вишкіряли зуби...
Які дурненькі ми були раніш!"



ЮНАК І ЛАВР



До Лавра, що вглибу діброви
Ріс побіч Терника, Юнак промовив:
"О, Лавре! То ж світ
З твоїх віт
Вінки в’є тим, хто — сяєво, окраса...
А він, цій виродок, тобі сусід?!.
Яка ганьба! Яка образа!
Е ні, це... це вже через міру!.."
Та хап сокиру
Обіруч — і до Терника.
"Спинися! Ти! —
Немов цебром холодної води
Обдав Лавр Юнака, —
Не смій і пальцем ткнуть!

Щоб уквітчав чоло смарагд мого вінця,
Пройти потрібно від початку до кінця
Тернисту путь".


МУРАШКА І ГОРА


Мурашка, повзаючи по Горі,
Гори шукала. "Де ж вона у ката
Гора та!"
Ось од самісінької ранньої зорі
Шукаю... А казав Метелик і Бджола, —
Та чула я те саме від Орла, —
Що десь отут вона... Та де ж іще шукати?
Ой, мабуть, набрехали, кляті!
Гора ж — не голка та й не тріска теж..."
Еге ж бо! — подумала Гора, — Еге ж..."


КЕЛИХ


У Князя був Келих. Не Келих — дивота:
Химерні мережки, пружки, позолота...
Однак усередині був, як і кожний
З його побратимчиків, — зовсім порожній.
Та що йому? Через отеє журбою
Свій тьмарити блиск? Чи — об мур головою?
Пусте! Порожнечу — бо пінні напої
Щораз наповнюють по самії вінця...
І хоч на всіляких наливках та винах
Він так розумівся, як бик на картинах,
Зате як почтиво, як ловко ті вінця
Умів піднести перед Князеві губи!
І він за догідливість і за оздобу
У Князя мав ласку й шанобу.
"Мій Келиху милий! Мій Келиху любий! —
Мовляє, бувало, розчулений Князь. —
Навколо підлизи, пролази, пронюхи,
Немов би осінні докучливі мухи...
Один тільки ти мене тішиш!.." Аж раз —
Не пива, не меду, що зміцнює груди, —
Налив хтось у Келих солодкої трути.
І Келех (якби ж то у нього був глузд!)
Питво те безпечно до князевих уст...
Та й випив Князь труту. І ось вам кінець:
В могилі лежить-спочиває Князь гожий,
А Келих, блискучий красунь-молодець
Догідливо іншому служить вельможі.


ЕЗОП І КРЕЗ


"Який ти бідний!" — Крезові Езоп
Сказав раз. "Бідний? —
здивувався той, — Було б
Цікаво, друже мій — узнать ім’я
Хоч одного багатія,
На статки та маєтки більшого, ніж я!"
"Назви, — Езоп йому на те, — мене —
І ти вже знатимеш ім’я одне".
"Ха-ха!" — Крез реготом грімким
Загоготів... Пройшли віки.
І де ж багатство Крезове?
Нема, Пропав і слід.
Езопове ж — як весен рясноквіт.

Бібліографія

1. Вісник Запорізького осередку вивчення української діаспори. Вип.1. – Запоріжжя, 2003. – 148 с. – Ємець О. Український байкар Олекса Запорізький. – С.117 – 121; Шевченко В. Терниста путь: (Шляхами письменницької долі). – С. 122 – 124.

2. Письменники Запорізького краю (20 – 90 – ті роки ХХ ст.). – Запоріжжя, 2002. – 579 с. – Із змісту: Ребро П. Літературне Запоріжжя: [В т. ч. про О.Сеника]. – С.14, 16.

3. Весела Січ: Альманах Міжнар. асоціації гумористів і сатириків. №7. – Запоріжжя: Хортиця, 2000. – 171 с. – Із змісту: Ємець О. Байкар Олекса Запорізький. – С.152 – 155.

4. Гайдабура В. Театр, захований в архівах: Сценічне мистецтво в Україні періоду нім. – фашист. окупації (1941 - 1944): Історія. Політика.

5. Документи. Ідеї. Худож. реалії. Людські долі. – К.: Мистецтво, 1998. – 224 с. – Із змісту: [В т. ч. про п`єсу О.Сеника "Марко Отава"]. – С.195 – 196.

Личные инструменты
правила на Заповики
Сайт кафедры ИИТО
переход на сайт центра
 
Наша награда.