Стаття. Українська література

Материал из ЗапоВики

Перейти к: навигация, поиск

Укр.лит.картинка 27.08.jpg

Содержание

Вивчення української літератури

Українська література — література, написана українською мовою або українськими письменниками. Українська література мала важкий розвиток через постійне іноземне панування над українськими землями. В деякі періоди використання української мови навіть було заборонено до друку. Однак, незважаючи на численні репресії, Україна має багату літературну спадщину, яку створила велика кількість відомих авторів.

Періодизація

Періодизація української літератури залежить від методології. Крайні підходи — соціологічний і естетичний.

Соціологічна періодизація представлена у Сергія Єфремова («Історія українського письменства»): І. Доба національно-державної самостійності до з'єднання з Литвою й Польщею (кін. ХІV ст.). ІІ. Доба національно-державної залежності, але з повсякчасними спробами вернути втрачену волю (кін. ХІV — кін. XVІІІ ст.). ІІІ. Доба національного відродження (кін. XVІІІ — XX ст.).

Подібна концепція потім була в радянському літературознавстві.

Естетичну періодизацію запропонував Дмитро Чижевський у своїй «Історії української літератури»: І. Доба монументального стилю — 11 ст. II. Доба орнаментального стилю — 12-13 ст. III. Переходова доба — 14-15 ст. IV. Ренесанс та Реформація — кінець 16 ст. V. Бароко — 17-18 ст. VI. Класицизм — кінець 18 ст. — 40 роки 19 ст. VII. Романтика — кінець 20-х років — початок 60-х років 19 ст. VIII. Реалізм — від 60-х років 19 ст. IX. Символізм — початок 20 ст.

Іван Франко на засадах культурно-історичної школи (повнота і різносторонність, твори як документи духовного життя певної епохи) увів узагальнену періодизацію української літератури. Він виділив три епохи: I. Староруська (XI–XV ст.) II. Середньоруська (XVI–XVII ст.) III. Новочасна (XIX ст.)

Цей підхід був продовжений Михайлом Возняком, який виділив три доби в історії української літератури: давня, середня і нова.

Історія української літератури

Історія літератури — наука молода. До кінця 18 ст. праці про стару літературу були здебільшого суто бібліографічні, тобто каталоги творів, лише іноді до назв творів додавали переказ змісту або біографічні дані про авторів. Лише в 19 ст. почали обробляти історично-літературний матеріал з того або іншого принципового погляду. Але погляди змінювались протягом століть кілька разів. Простежмо коротенько історію дослідження української літератури, — так ми зазнайомимось із зміною поглядів на завдання історії літератури як науки і побачимо, як увесь час збільшувався матеріал та робились спроби різнобічніше його освітлити. 2. Треба належно оцінити вже працю українських письменників 17 та початку 18 ст. Вони позбирали чимало старого матеріалу та врятували його для нас. Українські літописці — Самовидець, Граб'янка, Величко або навіть Єрлич, що писав польською, — позаписували до своїх «літописів» чимало уривків старих творів, а іноді й цілі невеликі обсягом твори. Правда, це майже виключно літературні пам’ятки не старші від 16 ст. Глибше у давнину заглядали автори сухіших викладів, — напр., автор «Синопсису» — історії України (та й історії східних слов’ян загалом), починаючи з найдавніших часів. А втім, автори «Синопсису» та інших творів цього типу повиписували матеріал з старих літописів та усистематизували його не завжди об’єктивно. Більше значення мала праця тих старих учених, що мали справу з пам’ятниками релігійного змісту. До них належать видавці слов’янського тексту «Києво-Печерського Патерика» та його польського перекладу, і зокрема автор великих «Четій-Міней» (збірки житіїв святих) св. Дмитро Туптало-Ростовський. Пізніші вчені, аж до наших днів, ще не вичерпали остаточно праці цих, на свій час видатних наукових працівників. Хоч св. Дмитро і мав на меті насамперед подати цікавий з літературного боку та вартісний релігійно-повчальний матеріал для читання, він не зупинявся перед використанням старих рукописів та критичною їх обробкою. Так, напр., у житіях св. Кирила та Методія він використовує рукописи найстаріших т. зв. «паннонських» житій, що їх модерна наука відкрила лише в половині 19 ст. (1843), користується якимсь грецьким текстом, що його й досі не знайдено. Чималу користь науці принесли ті скромні любителі старовини, що переписували в свої приватні збірки старі пам’ятки, напр. апокрифи, повісті, вірші тощо.

Це був час збирання матеріалу. З наукового погляду підходили до цього матеріалу лише нечисленні вчені, зокрема професори Київської Академії або письменники-вчені, як св. Дмитро Туптало. Працю такого ж типу провадили деякі письменники і в 18 та навіть ще в 19 ст., найчастіше з духовенства. Вони подавали списки старих письменників і їх творів, списки, що не завжди сполегливі та точні. 3. Більше значення мають праці тих учених 19 ст., що почали друкувати окремі старі рукописи, не перевіряючи їх за іншими списками, не даючи коментарів та поправок. Так робилися в 18 ст. видання старих літописів, так видрукував К. Калайдович 1821 р. пам’ятки 12 ст. Так друкували ще й протягом усього 19 ст. старі твори релігійної літератури різні духовні часописи. Іноді так друкували рукописи і вчені, що розуміли потребу перевіряти тексти, порівнювати тексти різних списків, тощо. Бо безнадійним здавалося шукати дальших рукописів у часто зовсім неприступних бібліотеках. У 19 ст. почали іноді робити спочатку рукописні, а потім фотографічні видання копій окремих рукописів. Якщо рукопис був унікальний, добре видання такого типу могло б бути цілком доцільним та корисним; на жаль, копії не завжди були бездоганні. Ще й у 20 ст. окремі вчені іноді подавали копії рукописів у своїх звітах про відвідини якоїсь книгозбірні. Навіть наукові часописи, як славетної пам’яті «Киевская Старина», не ухилялися від друкування відписів пам’яток, часто виконаних аматорами, які робили помилки або невдалі поправки.

Джерела

[[В. М. Лесин, О. С. Пулинець Словник літературознавчих термінів. «Радянська школа», Київ, 1971 http://litopys.org.ua/chyzh/chy02.htm]]


Автор: --Tamara-Zhuk 17:33, 27 августа 2012 (EEST)

Личные инструменты
правила на Заповики
Сайт кафедры ИИТО
переход на сайт центра
 
Наша награда.