Українські Фізики в Світовій Науці

Материал из ЗапоВики

Перейти к: навигация, поиск

Содержание

Олекса́ндр Теодо́рович Смаку́ла

Олекса́ндр Теодо́рович Смаку́ла (*9 вересня 1900, Доброводи, Австро-Угорщина —†17 травня 1983, Обурн, США) — український фізик, відомий передусім як винахідник антирефлексійного покриття лінз.

149px-Smakula.jpg

Біографічні відомості

 

Народився український учений 1900 року в селі Доброводи неподалік від Збаража на Тернопільщині в селянській родині.

Закінчив початкову школу у рідному селі, вчився в Збаразькій, а пізніше — Тернопільській гімназії. Коли він навчався в Тернопільській класичній гімназії, яку закінчив 1922 року, то професором математики і фізики в нього був Мирон Зарицький. Саме Зарицький був опікуном випускного гімназіального класу Смакули, саме він порадив юнакові продовжити навчання у Ґетінґенському університеті. Уже в юнацькі роки Олександр виявив успадковану від батьків любов до рідного краю і до його історичного минулого. Війна 1914 р. та події 1918 р. спонукали його до безпосередньої участі у встановленні національної влади у Доброводах. Як свідомий юнак-гімназист, Олександр Смакула вступив до лав Української галицької армії.

Згодом, у 1922 р., О. Смакула успішно закінчив навчання в Тернопільській гімназії і того ж року склав іспити до Геттінгенського університету — відомого європейського наукового центру в Німеччині.

1927 р. Олександр здобув наукову ступінь доктора філософії, успішно склавши докторський іспит, та став працювати асистентом у фізичному інституті під керівництвом професора Роберта Поля. Олександр Смакула мав добру наукову перспективу в Німеччині, та все-таки прагнув повернутися на рідну землю. 1928 року він, на запрошення колишнього вчителя і земляка професора А. Музички, приїхав до Одеси працювати в університеті. Проте, беручи до уваги винятково тяжкі часи для України й особисто для О. Смакули, професор Поль відкликав його до Німеччини. І вже 1930 року молодий учений почав працювати у Гайдельберзі в Інституті медичних досліджень керівником оптичної лабораторії, а з 1934 р. — керівником дослідної лабораторії всесвітньо відомої фірми Карла Цайсса в Єні.

У 1935 році О. Смакула робить відкриття, на яке отримав перший у світі патент, — спосіб поліпшення оптичних приладів, що отримав назву «просвітлення оптики». Суть відкриття в тому, що поверхню скляної лінзи покривають спеціальним шаром певного матеріалу…, що значно зменшує відбивання світла від поверхні лінзи й одночасно збільшує контрастність зображення. Оскільки оптичні лінзи є основним елементом різних приладів — фотоапаратів, мікроскопів, телескопів, перископів, стереотруб, біноклів, різних оптичних пристроїв до стрілецької зброї тощо — це відкриття стало великим здобутком, яким користується все людство до сьогодні, як на Землі, так і в космосі для фотографування Землі та інших планет.

Важкою була доля ученого у період Другої світової війни; в той час також помирає його син. А наприкінці війни американська окупаційна влада вивезла ученого разом з іншими видатними фізиками й інженерами до США, де його змусили працювати у військовому форті-лабораторії (штат Вірджинія) на потреби військово-промислового комплексу, досліджуючи матеріали для інфрачервоної техніки.

1951 р. українського вченого запросили на посаду професора Массачусетського технологічного інституту (МТІ), при якому згодом він заснував і очолив лабораторію фізики кристалів. Цей науковий заклад вважається найкращою вищою технічною науковою інституцією в Америці. У той час в цьому інституті працювало багато значних світових учених: творець кібернетики Вінер, засновник математичної теорії пересилання інформації К. Шеннон, фахівці з теорії інформації Д. Віснер та квантової механіки Д. Слейтер та багато інших. Серед цієї наукової еліти професора О. Смакулу вважали одним із кращих. Він здобув пошану за енциклопедичні знання з різних технічних ділянок науки, зареєстрував багато патентів, написав чимало наукових праць.

Діяльність у діаспорі

Незважаючи на те, що Олександр Смакула був далеко від батьківщини, він завжди залишався патріотом України, підтримував тісні зв'язки з українцями американської діаспори, був дійсним членом наукового товариства Тараса Шевченка, почесним членом товариства Українських Інженерів в Америці та інших наукових товариств. Він багато допомагав своїм землякам-науковцям. Протягом довгих років життя за кордоном учений мріяв побачити Україну.

У 1972 р. він взяв участь у Міжнародній конференції з кристалографії, що відбулася у Вірменії, після якої йому дозволили відвідати рідних на батьківщині. Це були перші й останні після Другої світової війни відвідини ним України, рідного села Доброводи, Тернополя і Києва.

Олександр Смакула помер 17 травня 1983 р., у місті Обурн у США, де його і поховали.

Доробок

Програмовані, тонкоплівкові технології, гетеролазери, надчисті («космічні») кристали, однокристальні мікропроцесори, радіаційна фізика твердотільних матеріалів, модерна сенсорика — доробок фізика-професора Олександра Смакули.

Олександр Смакула блискуче освоїв основи квантової механіки, яка тільки-но створювалася, і застосував їх для розв'язання механізмів взаємодії електромагнетного випромінювання з кристалом. Він також використав поняття квантових осциляторів для опису та пояснення радіаційного забарвлення кристалів, вивів кількісне математичне співвідношення, відоме як формула Смакули.

Олександр Смакула увійшов в історію науки як один із найвидатніших українських фізиків ХХ століття. Він є гордістю не лише українського народу, а й світової науки. Понад 40 років свого життя Олександр Смакула віддав науці за межами України. «Але своєї Батьківщини не забув і повік не забуду», — писав він у 1964 році.

Смакула винайшов і запровадив оригінальні технології вирощування, очищення й дослідження кристалів, дослідив неоднорідності у мішаних кристалах та дефектах германію й кисню в монокристалах кремнію, дослідив зміни властивостей кристалів внаслідок впливу радіації та дефектів.

Олександр Смакула досліджував і органічні кристали, що згодом дало змогу синтезувати вітаміни А, В2 та D. Долучився до розвитку квантової теорії, мав чимало ґрунтовних ідей про багаторівневість структури навчального процесу у вишах, про гуманізацію й екологізацію освіти, про наукову термінологію, про гармонію фундаментальних і прикладних досліджень, теорії й експерименту.

Праці

Смакула — автор понад 100 наукових праць.

Професор О. Смакула написав фундаментальну монографію «Монокристали: вирощування, виготовлення і застосування», яка вийшла 1962 р.

Увіковічнення пам’яті

Науковці-земляки пам'ятають про свого видатного краянина. Навесні 1996 року було засновано Тернопільський обласний Фонд Олександра Смакули, який має за мету пошук і повернення до активного наукового й культурного обігу спадщини О. Смакули та інших українських учених.

1992 р. Львівським НТШ проведено перший міжнародний Смакулів симпозіум, у 2000 р. — другий. До 100-річного ювілею видано перший том «Наукових праць» О. Смакули. До цієї дати випущено художній конверт «Олександр Смакула», встановлено величний пам'ятник ученому в селі Доброводи, відкрито його меморіальний музей у природничому ліцеї імені «Олександра Смакули в рідному селі.

Рішенням ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 2000 рік проголошено роком Олександра Смакули.

Література

■Physicist Oleksandr Smakula and his contributions to science. Welcome to Ukraine 2008, 3. (http://www.wumag.kiev.ua/index2.php?param=pgs20083/92)
■Енциклопедія українознавства
■Витрихівський М. У науку — з любов'ю. До України: Світова наук. громадськість відзначає 100-річчя з дня народж. відомого укр. фізика // Україна молода.- 2000.- 7 верес.- С. 10.
■Довгий Я. Олександр Смакула: повернення на рідну землю // Світ фізики.- 2000.- № 3.- С. 22-23.
■Кияк Б. Смакулова гора // Світ фізики.- 2000.- № 1.- С. 20-22.
■Козирський В. Батько сучасної оптики та космічних технологій / В. Козирський, В. Шендеровський // Вечір. Київ.- 1999.- 14 жовт.- С. 6.
■Козирський В. Олександр Смакула — автор відкриття століття: (до 100-річчя від дня народж.) / В. Козирський, В. Шендеровський // Фізика.- 2000.- № 26.- С. 5, 8.
■Шаромова В. Олександр Смакула — автор відкриття століття: Сценарій наук.-теорет. конф.: 9-11 кл. / В. Шаромова, В. Соколова // Фізика.- 2003.- № 32.- Вкл.- С. 1-11.
■Смакула Яна Богданівна Яна Смакула - Олександр Смакула (http://hard.te.ua/Alexander-Smakula.html)
■Віталій Абліцов «Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті» – К.: КИТ, 2007. - 436 с.
■Довгий Я.О., «Формула Смакули», у збірці «Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці»,— Львівська істор.-просвіт. організ. «Меморіал», 1992. ISBN 5-8690-010-6

  Взято з uk.wikipedia.org - вільної енциклопедії

Грабовський Борис Павлович

Грабовський Борис Павлович (26 травня 1901, Тобольськ — 1966) — вітчизняний фізик, син видатного українського поета-демократа Павла Арсенійовича Грабовського, творець електронної системи передачі на відстань рухомого зображення.

З біографії

Grabovsky borys.jpg
Народився Борис Грабовський 26 травня 1901 р. у Тобольську, де в царському засланні перебував його батько. Після смерті Павла Грабовського (1902 р.) сім'я переїхала до Одеси, потім - до Харкова, а пізніше - вимушено в глуху тоді Середню Азію. На початку 1917 р. Грабовські оселилися в киргизькому селищі Токмак. У 20-х роках Борис навчався у дворічній спеціальній школі в Ташкенті, куди його направили як талановитого хлопця. Згодом він поступив на підготовчий курс Середньоазіатського університету. У цьому закладі Борис Грабовський одночасно працював лаборантом, займався дослідженнями з фізики. Тут він познайомився з професором Г.Поповим. В його науковій бібліотеці були праці Бориса Розина в галузі електронної телескопії, з якими ознайомився допитливий юнак. Ідея передачі зображення на відстань надзвичайно захопила Бориса. У 1924 р. він винайшов катодний комутатор, що став основою побудови передавальної телевізійної трубки, за що отримав премію. Подальша робота над винайденням електронного телебачення показала, що Б. Грабовському бракує знань. Він поїхав до Саратова, де мешкала його тітка. Вона познайомила винахідника з викладачами математики М. Піскуновим і фізики В. Поповим. Результатом їхньої спільної роботи став проект телеустановки, яку Б. Грабовський назвав "радіотелефот". А далі були експерименти, висновки експертної комісії, і знову - робота над вдосконаленням телеобладнання. До роботи було залучено молодого дослідника - лаборанта І. Бєлянського із Середньоазіатської станції зв'язку.

26 липня 1928 р. Узбецька столиця - Ташкент. Комісія під керівництвом професора університету Златоврацького приймала експеримент, який здійснювали Грабовський і Бєлянський. І сталося диво: на маленькому екранчику всі побачили лице Бєлянського. Це вперше у світі в природних умовах за допомогою електронного методу транслювалося рухоме зображення.

І знову доля готувала Борисові Грабовському нові випробування. Йому було запропоновано продемонструвати апаратуру в Москві. Після її пересилки виявилось, що вся вона розтрощена. Новий удар нанесли ідеологи механічної системи телебачення, які назвали "телефот" Б. Грабовського безперспективним.

1931 р. Борис Грабовський намагався ще раз переконати всіх у доцільності свого винаходу, але безрезультатно. Після таких ударів долі Борис Павлович тяжко захворів, а одужавши, переїхав з родиною до Бішкеку, де мешкала його мати. Працював, закінчив університет, продовжував займатися винахідництвом. Побудував малолітражний гелікоптер, трикрилий планер, сконструював прилад для орієнтації сліпих, апарат для глухонімих. Запатентовану ним ідею отримання катодного променя було успішно використано в Інституті електрозварювання. Про це писав йому особисто директор Борис Патон.

І все-таки визнання Бориса Грабовського як винахідника електронного телебачення сталося. 23 грудня 1963 р. Борис Грабовський дістав листа з Державного комітету з радіоелектроніки, в якому зазначалося: "Ваш пріоритет на одержання рухомого зображення за допомогою "Апарата для електронної телескопії" незаперечний, а факт видачі патенту юридично скріплює пріоритет за авторами винаходу".

Згодом прийшло і міжнародне визнання. Нашого видатного земляка пам'ятає узбецький народ. У 1965 р. Б.Грабовському було присвоєно звання заслуженого винахідника Узбекистану. А 1977 р. у Ташкенті засновано Музей електронного телебачення імені Бориса Грабовського. Є музей імені Бориса Грабовського і в Тюменському індустріальному інституті, а також у селі Пушкарському (тепер Грабовському) на Сумщині. Помер автор одного з найбільших відкриттів ХХ ст. у 1966 р. Його поховали у столиці Киргизії - Бішкеку.

 Література

■Віталій Абліцов «Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті» – К.: КИТ, 2007. - 436 с.
■Мащенко І. Творець "електронної музи": 26 трав. 2001 р.- 100 років від дня народж. Б. Грабовського // Дзеркало тижня.- 2001.- 26 трав.-1 черв.- С. 18.
■Шевчук В. Борис Грабовський і виникнення телебачення // Світ фізики.- 1999.- № 1.- С. 10-13.
■Шендеровський В. Українці у світовій науці: До 100-річчя від дня народж. Бориса Грабовського / В. Шендеровський, В. Козирський, Н. Форостяна // Фізика.- 2001.- № 14.- С. 7-8.

Взято з uk.wikipedia.org - вільної енциклопедії

Личные инструменты
правила на Заповики
Сайт кафедры ИИТО
переход на сайт центра
 
Наша награда.