Щоденник Команди Оріхів'янки

Материал из ЗапоВики

Перейти к: навигация, поиск

Содержание

Завдання 3 "Цікаві факти про моє місто"

Фото Галчанська 2.jpg

Пропонуємо переглянути відеоролик "Оріхів". На відео вчитель історії Оріхівської ЗОШ І-ІІ ступенів №3 Галчанська Олена Михайлівна розповідає про заснуваняя міста Оріхова, який, першим серед населених пунктів сучасної Запорізької області, отримав статус міста, про походження його назви. Охарактезувати відео можна словами "Коротко про минуле та сучасне Оріхова". Тож наше відео


Завдання 4 "Легенди нашого краю"

Багато легенд нашого міста пов'язано з річкою Конкою


У хвилях Кінської

Оріхів DSC05469.JPG

Давно-давно колись по наших степах кочували ногайці-татари, а верховодив над ними жорстокий, підступний і дуже жадібний хан. Скільки той катюга міст розорив, скільки сіл спалив, скільки людей порізав та пограбував, що й порохувати несила. Коли ж нікуди вже стало нагарбане добро ховати, вирішив він у Крим чи в Туреччину його переправити, подалі від небезпеки та від заздрісних очей своїх мурз.

Одного разу підійшов хан із вірними слугами до верхів'я Кінської, повантажив тихенько золото і срібло на галеру та й подався вниз до Дніпра. Думка в нього була така, щоб непомітно Великий Луг і Січ проскочити. А там уже недалеко й Чорне море - пливи собі, куди хочеш! Хоч як той грабіжник не крився, а все ж про його намір скоро дізналися запорожці. Дізналися вони, значить, і вирішили відбити в татар людське добро. Влаштували засідку якраз проти Кучугур. Одні в очеретах та в рогозі причаїлись, а інші - на високих та густих вербах, що росли тоді по обох боках Кінської. Сидять братчики - анічичирк! Ждуть-пождуть, а галера все не показується. Вже й смеркати стало, вже й темна ніч наступила, а хана нема та й нема. Коли це раптом чують: щось хлюпнуло і десь очерет зашелестів. Дивляться - корабель! Повільно-повільно наближається... Тільки-но порівнялося судно із засідкою, враз як свисне козацький отаман, так хлопці, мов ті груші, на палубу згори попадали. Що тут зчинилося! Крик, зойки, брязкіт, стрілянина... Уже майже всі ординці полягли, коли це хтось із наших гукає: "Хана, грабіжника проклято шукайте!" Та не встигли запорожці й оком змигнути, як ураз відкрилася потаємна ляда і на палубу вискочив вершник! То був хан. Увесь у золоті, і кінь під ним золотий, важкими саквами нав'ючений! Від золота все навколо освітилося. Зачудовані таким дивом, козаки на мить остовпіли. А ханові того тільки й треба було. Пришпорив коня і шубовсть із ним у воду... Чекали-чекали запорожці, що втікач випірне - та даремно. Поглинула його хвиля навіки!

А золотий скакун, кажуть,не втопився, бо був чарівний. Скинувши з себе втопленика і мішки зі скарбами,він подався по піщаному дну річки аж до Рябка. Там же вибрів на берег і майнув у степ. Довго гуляв той жеребець по волі та водив за собою по всій Таврії цілі табуни диких коней. А як перевелися в нашому краю ті коні, то він десь подівся. Змандрував кудись,а куди - ніхто не знає. Через буцімто й річку Кінською назвали.

Річка Кінська

Оріхів DSC06600.JPG

Як зганяли козаки турків із нашої землі, то дійшли аж до того місця, де тепер оце Мала Катеринівка. І тут у широкій долині, над річкою, відбулася страшна битва. Запорожці перебили стільки ворогів, що потекла кров потоками в річку і всю її зчервонила. Тільки невеликий загін турецький, втікаючи, встиг перебратися на лівий берег і зник у степу. Кинулися наші було за втікачами,а коні не хочуть заходити в річку бояться червоної води. Як уже не намагалися козаки перепливти на той бік - нічого в них не вийшло. Тоді їхній отаман сказав:

- Ну що ж, хлопці... Нехай уже буде ця річка границею з бусурманами - тільки не нашою, а кінською, бо, бачте, коні не хочуть далі йти... А ми ще й у степу знайдемо ворогів і звідти їх колись виженемо...

Так з того часу й прозвали річку Кінською. І, справді, колись була вона границею між Україною та Туреччиною.


Історична річка

Оріхів 012.jpg

І сто, і тисячу років тому, все так бігла по запорізьких степах річка Конка. Відома і скіфам, і половцям, і давнім слов’янам, бігла Конка, а на її берегах народжувались легенди, схожі на бувальщину.

Конка відома людям з часів «батька історії» Геродота, який залишив нащадкам «Описання рік Скіфії». Ця п’ята ріка обширної території зажила в ті часи не меншої слави, ніж в майбутньому Кама та Ока, Прип’ять та Десна. Стародавні греки називали її Пантікапом: «пант» - шлях, «ап» - вода.

Це ж поняття «водний шлях» існувало і у скіфів. Конка мала повільну течію, відтак була безпечніша для суден. Писемні джерела свідчать, що саме нею античні купці з Понта Евксинського (Чорне море) діставалися глибинних районів таємничої Скіфії. Геродотський Пантікап протікав лісистою місцевістю – Гілеєю, проминувши яку, вливався в Дніпро. У середні віки річка дістала назву Йилки – Су, що в перекладі означає – кобиляча вода. На її зелених берегах випасались тисячі табунів «трикінних» степових завойовників. Слав’янське населення, дещо переінакшивши татарську назву, нарекло річку Кінськими водами, Конкою, Кінськими джерелами.

Примітно, що назва річки сотні і тисячі років нерозривно пов’язано із словом «кінь». Це не випадково: всі кочівники – від скіфів до ногайців, та і пізніші народи, що перебували у цих степах, випасали табуни коней у трав’янистих долинах річки. Окрім того, тут здавна водилося багато диких коней – тарпанів. Навіть у 1773 році зазначалось, що «… в Азовському степу часто трапляються великі стада диких коней…»

Конка справді річка історична. У XVI – XVIII ст. вона слугувала кордоном між Україною та Кримським ханством. Річка була свідком багатьох кривавих сутичок між татарськими та запорозькими козаками. На місці села Юрківки Оріхівського району було колись вороже укріплення, звідки на козацькі хутори нападали озброєні загони чужинців. На зелених берегах річки пролили немало сліз нещасні бранці, яких протягом століть гнали у неволю кримчаки. Як свідчать історичні дослідження, тільки в XVI ст. татари 28 разів переходили Конку, граблячи Україну. А « в першій половині XVII ст.. продали в рабство близько 200 тисяч полоняників – християн».

У Конку заходили не лише купецькі, а й турецькі військові кораблі. За переказами, одну з таких фелюг атакували на човнах запорозькі козаки і вона затонула. Місце затонення турецької фелюги, на якій за спогадами полонених матросів знаходилися деякі коштовності, не було встановлено.


Золотий кінь

Оріхів DSC05466.JPG

Кінська була в старі часи повноводною рікою. По ній, кажуть, од Дніпра аж до Кінських Роздорів (село в Пологівському районі) плавали кораблі. Розказують старі люди, чому вона Кінською названа.

Ще як жили тут козаки, а степи були татарськими, одного разу плив по Кінській корабель. Плив він десь із степу в Дніпро. А на ньому татарський хан, і віз він золота з собою чимало в Крим.

Татари гадали, що вибрали підходящий час: ханові донесли, що запорожці саме пішли кудись у похід. Думають: «Якось проберемося Великим Лугом і Січ проскочимо. Старі діди – запорожці, що лишилися дома, нас не побачать». Та не так воно вийшло. Козаки давно дізналися, що хан хоче річкою пливти, коли вони в похід підуть. То вони взяли та й лишили кілька десятків своїх товаришів у засідці на Кучугурах.

Як тільки корабель доплив сюди, вночі, запорожці з усіх боків на каюках його й насіли. Перебили татар, забрали золото, а хана не вловили. Бо коли козаки почали на корабель лізти, то він з палуби кинувся на коні прямо в річку. І не на простому коні,а на золотому. Так той кінь і сяяв, усю плавню освітив.

Козаки підпливли до того місця, де вершник шубовснув, але ні він, ні золотий кінь так і не випірнули. З того часу й річку звуть Кінською.


Використані матеріали: Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини.К.,Видавництво хідожньої літератури "Дніпро",1990

На фото річка Конка, яка протікає через Оріхів


Взаємодія з Легкою Оленою

Фото Лівадії Дяченко Світлани Крим-2009. Лівадія

Легенда "Як виникла Ялта?"


Завдання 5 "Прокладаємо маршрут екскурсій"

Наша екскурсія почнеться на Преображенському мосту та пройде по центральній вульці міста Оріхова.

Екскурсія буде пішоходною

Передбачається 14 зупинок:

1 зупинка - Преображенський міст

2 зупинка - Оріхівська районна друкарня

3 зупинка - Дитяча бібліотека

4 зупинка - Дім першого священника Оріхівського приходу Стефана Чепіговського

5 зупинка - Банк "Аваль"

6 зупинка - Краєзнавчий музей

7 зупинка - Центр зайнятості

8 зупинка - Свято–Покровський храм

9 зупинка - Центральна площа міста

10 зупинка - Алея закоханих

11 зупинка - Торгівельний центр

12 зупинка - Будинок зв'язку та пошта

13 зупинка - Оріхівська ЗОШ І-ІІ ст №3

14 зупинка - Пам'ятник Ленінградським курсантам

Опис екскурсії для конкурсу "Марафон По містам України" команди Оріхівянки

Карта екскурсії

Подивіться на наші фото Оріхова на Panoramio

Взаємодія з Легкою Оленою

Карта екскурсії Легкої Олени по Криму


Завдання 6 "Створюємо енциклопедію вулиць"

...Пройду по Абрикосовой,

Сверну на Виноградную

И на Тенистой улице

Я постою в тени...

Історія назви вулиці імені Ленінградських курсантів


Додатково:

Які чудові назви! Колись вулиця Тимірязєва називалась Луговою, а Рози Люксембург - Садовою.

Та час не стоїть на місці. Нові дати, події та імена з'явилися у нашому житті. З'явилися і нові назви вулиць у нашому місті.

У районному краєзнавчому музеї зберігається план Оріхова зі старими назвами вулиць. Ось деякі з них:

Першотравнева (тепер) - Преображенська,

Шевченка - Василівська,

Гоголя - Поштова,

Карла Лібкнехта - Михайлівська,

Миру - Ковалевська,

Правди - Білогір'ївська,

Овчаренка - Шкільна,

Ленінградських курсантів - Покровська,

Карла Маркса - Німецька,

Димитрова - Міщанська,

Воровського - Гончарна,

Запорізька - Олександрівська,

Максима Горького - Липовий провулок.


Назви вулиць до 1921 року та їх походження:

Вулиця Запорізька

Вулиця Карла Маркса

Вулиця Першотравнева

Вулиця Жовтнева

Вулиця Шевченка

Вулиця Вержбицького


Додаткове завдання 1 "Мої думки про моє місто"

Моя мала Батьківщина

Фото Іващенко img483.jpg

У кожної людини є місце на Землі, до якого прикипіла її душа, місце, яке стало для неї малою батьківщиною. Такий куточок для мене – Оріхів. Це так, бо народилася я не в ньому, і до певного часу це був для мене просто райцентр, до якого ми з мамою могли приїхати вихідного дня в домашніх справах. Та життя склалось так, що після закінчення інституту мене направили працювати саме в Оріхів. З тих пір містечко поступово стало для мене рідним.

Як про рідних людей, друзів хочеться дізнатися все якнайбільше, так і про місто (його історію, традиції, видатні місця) вишукувала різноманітну інформацію. І поступово, з дня на день, від року до року, місто розкривало переді мною свої таємниці.

Мені цікаво було дізнаватися історію назви містечка, і починали спливати в уяві роздольні степи, до яких прибули переселенці з Чернігівської губернії, серед них був і селянин Іван Юшка. Саме його вважають першим поселенцем та засновником майбутнього міста. Наша територія була заселена ще з сивої давнини, про що свідчать розміщені тут кургани (багато з яких ще не досліджено).

Не залишила мене байдужою і історія захисту Оріхова в роки громадянської війни від білогвардійців, коли зовсім молоденькі петроградські курсанти, росіяни, захищали нашу українську землю. Зараз вони ніби застигли в пориві вперед на п’єдесталі в парку імені Шевченка як нагадування про дружбу двох братніх народів – росіян і українців, - які не одне століття пліч-о-пліч вершили одну історію, били одних ворогів, будували спільне щасливе життя. Дивлячись на застиглі в бетоні обличчя, з гіркотою згадуєш все це, бо що ж нам ділити з росіянами тепер, чому ж ми кроїмо історію, відвертаємося від братнього народу, з яким йшли нога в ногу і дорогами Вітчизняної війни. Саме по цих шляхах йшли майбутні Герої – воїни, бо сім оріхівців, сім, тепер уже й моїх земляків,прославили відвагою і героїзмом нашу землю. А комбат-росіянин Спиридон Юхимович Білий отримав звання Героя за бій в районі села Мала Токмачка, звільняючи моє місто від німецьких загарбників.

Гордістю наповнювалось серце, коли я дізнавалась про всі ці події. Гордість переповнювала мене і тоді, коли я ближче взнала про трудові подвиги оріхівців. Адже на всю Україну, Росію і інші країни колишнього Радянського Союзу гриміла слава про наш «Орсільмаш». Оріхівські кормороздавачі купували і у Франції, і в Швеції, і в інших країнах далекого зарубіжжя. А наші заводські спеціалісти працювали на Кубі. Гірко стає, що немає вже заводу, не гуркочуть вже цехи, не сходять з конвейєрів сільгоспмашини. А висококваліфіковані працівники шукають роботу деінде, а то і просто – безробітні.

Подумки листаючи сторінки історії мого рідного міста, зупиняюся і думаю: «А який слід залишаю я на цій землі? Можливо, він – в моїх учнях, які стали вчителями, лікарями, будівельниками… Просто гарними і справжніми людьми. І вони ще скажуть своє слово в цьому житті, знайдуть засоби зробити його кращим і щасливішим у рідному місті.

Іващенко Людмила Іванівна, вчитель зарубіжної літератури Оріхівської ЗОШ І-ІІ ступенів №3

Додаткове завдання 2 "Я пишу, ми пишемо"

Про Оріхів написано багато віршів нашими земляками, як досвідченими поетами, так і початківцями. Ознайомтеся з деякими віршами

Білогуб Володимир Григорович

Білогуб Володимир img482.jpg

Народився в 1935 році в с.Омельник Оріхівського району Запорізької області.Має вищу освіту. Працював викладачем Оріхівського сільськогосподарського технікуму. Пише українською і російському мовами. Виступає в жанрі лірики, гумору, літературних пародій.

Рідне місто моє!

Рідне місто моє!

Знаву зозуля кує

Про буття твоє

Знакове, віхове,


В тихім затінку верб

Бачів місяця серп

Наших прадідів

Славних, Оріхове!


Мов стрункі ясени,

Волелюбні вони

Не корились нарузі

І лихові,


З - під Полтави втекли

Й на заплаві звели

Твою першу оселю,

Оріхове!


Ти міцнів і зростав,

На коліна не став

В круговерті воєнної

Віхоли,


В смертоносні бої

йшли герої твої,

повернувши свободу

Оріхову!


Ми багато змогли,

Щоб проспекти лягли

Між споруд, що

Змагаються в грації.


Ти вже маєш лице,

І спасибі за це

Небайдужій навій

Генерації!


Новобудов політ

І каштановий цвіт

Є для нас і натхненням,

І втіхою,


А великі свята,

Як і кращі літа,

Ще настануть для

Тебе, Оріхове!

Рудов Володимир Іванович

Фото Рудова.jpg

Народився в смт. Розівка Розівського району Запорізької області. Закінчив історичний факультет Запорізького педінституту та Українську академію державного управління про Президентові України. Вчитель історії та суспільствознавства, магістр державного управління. Виступає в жанрі поезії. Друкувався в газеті "Трудова слава", в альманасі "Передзвін".


Осіннім золотом виблискують тополі

В промінні лагідного сонця.

І павутиння проліта поволі.

Гаптуючи мої віконця.


Калини кетяги червоні

Додолу похилили віти,

І лопухи свої долоні

Їм підставляють, ніби діти.


Над Конкою тумани ранком

Купають ніжні верболози,

І місяць виграє серпанком,

Спустивши в річку срібні коси.


Мов світлофори просто неба,

Червоні, жовті і зелені

Стоять на острові дерева,

Кидають в річку листя жмені...

Клиновська Галина Іванівна

Фото DSC09082.JPG

Народилася в 1972 році в м.Оріхов. Має вищу педагогічну та музичну освіту. Працює заступником директора з виховної роботи Оріхівського НВК №2 та вчителем музики. Пише не тільки вірші, а й музику до них.

Гімн Оріхову

Куди не поїду і де не буваю,

Усюди мій краю, тебе пам'ятаю.

І землю квітучу, мов неньку, кохаю

Тобі, мій Оріхів, осанну співаю.


Приспів:

"Слався, Оріхів!" - летить в небеса,

Оріхова зірка нехай не згаса!

Даруй йому, Боже, могутнюю силу,

Щоб міг він зазнати долю щасливу.


На річці, на Конці, козаки гуляли,

Від турок, татарів наш край захищали,

Щоб діти й онуки у мирі жили,

Хліба колосились, каштани цвіли.


Приспів


Нехай рідний край росте, розквітає,

І пісня летить у ясні небокраї!

Оріхівську землю всім серцем люблю

І знею пов'язую долю свою.


Приспів

Дуйловська Кристина

Фото DSC09078.JPG

Навчається в 7-му класі Оріхівського НВК №2.


Мій Оріхів

На річці Конці, що в Запорізькім краї,

Стоїть містечко для мене дороге -

То мій Оріхів в зелені втопає

Маленька батьківщина для мене.


Стоять берізки, голову схиливши,

Каштани вітами зеленими шумлять,

Стоїть над обелісками синів матуся-Батьківщина

Неначу хоче ті роки згадать.

Зімбровська Євгенія

Фото Зимбровской Жени.jpg

Навчається в 8-му класі Оріхівської ЗОШ І-ІІ ступенів №3


Наше місто найгарніше,

Найцікавіше, наймиліше.

Розповість краєзнавчий музей

Про наших видатних людей,

Про наших славних земляків,

Про визволителів, синів,

Що нам свободу принесли,

Щоб ми щасливими булиє



Наше місто пахне м'ятою і літом,

Споришем і чебрецевим цвітом.

Всюди квіти і сади

Розквітають повесні.

Річка стрічечкою в'ється,

Конкою вона зоветься.

Люди там відпочивають

І свята там зустрічають.

Любіть своє місто у сні й наяву

Красу його вічно живу!

Повернутися до візитки команди

Возврат: Конкурсы

Личные инструменты
правила на Заповики
Сайт кафедры ИИТО
переход на сайт центра
 
Наша награда.