ПСИХОЛОГІЯ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ З НЕПОВНОЮ СІМ’ЄЮ

Материал из ЗапоВики

Перейти к: навигация, поиск

Нестабільний стан сучасного суспільства, нівелювання духовних цінностей, загальне соціальне неблагополуччя руйнуюче діють на малу соціальну групу – сім’ю. Повсякденною реальністю стали такі поняття як розлучення, самотність, Все більше дітей виховується тільки одним з батьків. Постійно збільшується число сімейних факторів, в тому числі біологічних, психологічних, соціальних, що викликають когнітивні, емоційні, поведінкові розлади у неповнолітніх. Зарубіжні та вітчизняні дослідники у галузі сімейних стосунків однаково дають поняття про неповну сім’ю як про сім’ю з одним з батьків. Однак існують деякі відмінності у підходах до питання про її типологію. В.Сатир, наприклад, виділяє наступні типи даних сімей: Перший – один з батьків пішов, а інший не взяв повторний шлюб. Другий – одинока людина офіційно всиновила дитину. Третій – одинака незаміжня жінка виховує дитину одна. Ейдеміллер Е.Г., Співаковська А.С., Ковальов С.В. схильні до такої типології неповних сімей: Перший тип – неповна сім’я, яка виникла через розлучення подружжя, коли дитина залишається з одним з батьків. Другий тип - неповна сім’я, яка виникла через смерть одного з батьків. . Третій тип – сім’я, де одинока незаміжня жінка приймає рішення самостійно народити та виховувати дитину (дітей). Виходячи з різних причин виникнення неповних сімей, а також соціальних та психологічних особливостей, ми намагались проаналізувати характерні особливості неповних сімей, в тому числі тих, що виникли після смерті одного з батьків, і первинно неповних родин, коли одинока жінка поза шлюбом народжує дитину, чи одинока людина усиновляє дитину (дітей). Функція матері стосовно дитини визначається переважно материнською любов’ю, а батька – його авторитетом. Наявність у родини батька визначається психологічною необхідністю, що виражається в інстинктивній потребі дитини у «жорсткій батьківській владі». Американський дитячий психіатр Р. Кемпбелл, відкидаючи таку точку зору, переконує, що фізичний контакт, пильна увага, зоровий контакт та основана на демократичних принципах дисципліна – психологічний фактор, який допомагає в будь-якій сім’ї налагодити гарний емоційний контакт з дитиною, урівноважити сферу її особистості. Не відчуваючи впливу з боку батька, в тому числі і чоловічого авторитету, діти можуть не заповнити цю прогалину в школі, де переважно фемінний склад вчителів та вихователів. Тим самим психічний розвиток дитини стає однобічним, йому не вистачає того, в чому виражається особливість чоловічої психіки. контакт з чоловіком є однією з умов для формування нормального відчуття захищеності. ІІ відсутність викликає у підлітковому віці хворобливу схильність до захисту та самозахисту, впливає на статево рольову ідентифікацію. Гіпоопіка з боку матері може викликати звикання дитини до сторонньої турботи, причиною фемінізації у хлопчиків.

Сім’я - це особлива група, в якій особистість формується та розвивається. Сім’я визначає розмаїтість ставлення до себе та інших людей, можливості та перешкоди в міжособистісних стосунках. У якості інституту первинної соціалізації і сфери значимих емоційних відносин сім’я посідає особливе місце серед підсистем суспільства. Головна проблема неповної сім’ї полягає в тому, чи зможе вона силами одного з батьків створити умови для особистісного росту дитини і матері чи батька. В ній важко дитині створити цілісне уявлення про чоловіків чи жінок, про їх гармонійні стосунки. Все більш поширеним стає такий тип сім’ї де головним вихователем є батько. Від нього в даному випадку вимагається багато терпіння і уваги до дітей, щоб хоча б частково компенсувати їх потребу в материнській любові, турботі. В ситуації смерті одного з батьків несприятливо впливають на психіку дитини спроби приховати сам факт смерті, що в майбутньому може стати причиною порушень емоційної сфери, виникнення серйозної психологічної травми. Головна причина появи неповних сімей - розлучення батьків, яке є сильним психотравмуючим фактором. Збільшення на даний час долі дітей з неповних сімей можна розглядати як фактор, дестабілізуючий майбутні сім’ї. Неповна сім’я при всій своїй жертовності та надзвичайних зусиллях матері чи батька не може забезпечити нормальних і повноцінних умов для соціалізації дитини, від якою психологи розуміють весь процес входження у соціальну сферу, пристосування до неї, засвоєння (в тому числі і творче) соціальних ролей та функцій. Соціалізація особистості дитини ускладнюється і деформується. Зовнішнє середовище частіше тисне на морально-психологічний стан дитини з неповної сім’ї. Серед причин появи агресивності у підлітків, які ведуть до скоєння злочинів: по перше - загальне соціальне неблагополуччя, що полягає у конфліктних родинних стосунках, негаразди, відсутність одного чи двох батьків, алкоголізм, ярко виражені авторитарні методи виховання з елементами насилля, відкриті сексуальні домагання, постійне приниження достоїнства дитини та інші; по друге – негативний вплив малих соціальних груп вулиці, які провокують захоплення алкоголем, наркотиками, токсикоманію, нерідко пов’язані з насиллям ранні статеві зв’язки. Не маючи визнання в сім’ї, підлітки переносять негативний досвід сімейних стосунків на систему спілкування в малі групи вулиці, що конкретно реалізується в елементах прихованої чи явної агресії. Більшість жінок, які відмовились від своїх новонароджених дітей, мали негативний досвід міжособистісних відносин в субкультурі агресії. Частина з них страждали від принижуючих гідність стосунків та холодного ставлення з боку своїх батьків. Такі матері повинні розглядатися як жертви недостатньої соціалізації в ранньому віці. Насилля над дівчинкою з боку матері формує у неї спотворений образ материнської поведінки, порушує готовність жінки до нормального материнства. Ці жінки повторюють набутий в дитинстві стереотип поведінки матері. Вивчення психології злочинців показує, що першим поштовхом до формування протиправної поведінки у підлітків стає їх внутрішня відокремленість від сім’ї, школи, батьків. Потім настає період раціонального пояснення своїх дій, оправдування своїх дій та пояснення їх, пошук однодумців. В такій групі формується своя субкультура, в якій на перший план висувається стереотип жертви як істоти іншого, чужого світу, яка має бути покарана. В неповній сім’ї не тільки порушений психологічний клімат, але і можлива ізольованість від оточуючого світу. Тому серед неповнолітніх порушників більша частина із неповних сімей. Деформована структура неповної сім’ї впливає і на формування ціннісних орієнтацій і трудових установок дітей, які потім, як правило, виявляються у дорослої людини. У тих, хто виріс у неповній сім’ї, домінує орієнтація на працю як на можливість стати незалежною, самостійною, в той час як у дітей з повних сімей більш високі вимоги до змісту праці, її творчому характеру. Вони більш активні в дослідницькій, раціоналізаторській, громадській діяльності. Дослідження об’єктивно свідчать про серйозну ущербність виховного потенціалу неповної сім’ї. Одинокі матері частіше, ніж жінки з повних сімей, стурбовані через погане навчання їх дітей (60,9% з неповних сімей і 52,1% з повних), грубістю у спілкуванні (10,9 % проти 6,3%), поганою поведінкою у школі (19 % проти 18,2%), дружбою поганими товаришами (6,5 % проти 5,8%) тощо. Матеріальні та часові проблеми неповної сім’ї виростають в проблему бездоглядності, обмежують участь неповної сім’ї в культурному, освітньому та громадському житті, роблять біднішим духовне життя, приводять до втрати авторитету батьків. Головний фактор, який визначає виховну неповноцінність даної сім’ї – морально-психологічний. Діапазон наявних порушень, фіксований в неповній сім’ї, доволі широкий: від більш частого зловживання батьками спиртними напоями та відхилень статевого життя до патологічної форми ставлення до дитини, вираженого у гіпер чи гіпоопіці, жорстокому ставленні тощо. Значно частіше стосунки між батьками та дітьми конфліктні. Частіше, ніж у звичайних сім’ях, причинами конфліктів стають низька успішність дітей у школі, небажання займатись домашніми справами, грубощі, а також стомленість та роздратованість самої матері. Соціально-психологічні особливості неповної сім’ї є ґрунтом для формування у особистості акцентуацій характеру, загострюють риси характеру матері чи батька, які відносяться до крайніх варіантів норми. Головна причина проблем в міжособистісних стосунках та морально-емоційному світі дітей з неповних сімей – відсутність тієї інтимно-емоційної аури, яка створюється в стосунках подружжя між собою. Діти в неповній сім’ї не можуть спостерігати стосунки між чоловіком та жінкою, не мають цілісної картини цих стосунків. Серйозною проблемою дітей з неповних сімей стає їх статево-рольова ідентифікація.. Всі успіхи та поразки поза залежністю від особливостей самої сім’ї, пов’язані з чотирма основними психологічними явищами: - почуттями і думками людини по відношенню до самої себе, тобто з її самооцінкою; - способами комунікації (спілкування); - правилами, яких притримуються і яким слідують, тобто сімейною системою; - методами, за допомогою яких сім’я здійснює свої зв’язки з іншими соціальними інститутами, тобто її соціальними зв’язками.

 Конфліктна ситуація розлучення деформує морально-емоційний розвиток дитини, нерідко може змінити її морально-психологічний облік, руйнуюче вплинути на її моральний світ. 

Міжособистісні зв’язки дітей у майбутньому можуть бути спотворені через ті наслідки, які викликає розлучення батьків. Самі гострі переживання і відповідні їм наслідки викликають розлучення у дітей в дошкільному віці - 2,5 – 3 років: це підвищена боязкість, розлади сну, зниження пізнавальних інтересів. У середніх і старших дошкільників – виражену тривожність, переживання втрати, депресивний стан, дратівливість та агресивність, збіднення фантазії, різке зниження самооцінки. Для більш старшого в тому числі і підліткового віку - підвищену емоційність, неврівноваженість, властиву перехідному періоду. У підлітків з неповних сімей всі ці особливості гіпертрофовані. Емоційно-психологічний дискомфорт, характерний для неповної сім’ї і стану дитини в ній, можливо являється однією з причин прагнення частини підлітків до ранньої моральної і економічної незалежності. Порушення міжособистісних стосунків у неповній сім’ї бувають самого різного походження. Значну роль відіграють брак педагогічної культури батька чи матері, особливо їх особистісні орієнтації, порушення уяви про сім’ю та прояв цього у стосунках батьків та дітей, а також, що дуже значимо, вплив наслідків тих психотравмуючих факторів, які в минулому чи в даному часі відчувала неповна сім’я. Несприятливі фактори ризику на неповну сім’ю діють у комплексі, тому процес корекції у нашому випадку вимагає системного психологічного впливу. Його необхідно проектувати як перебудову психологічних факторів у дитини та матері (батька), як відтворення гармонійних стосунків у сім’ї. Психологічна корекція повинна спрямовуватись на всі фактори ризику та зв’язки між ними. Якщо нормалізується психологічний клімат сім’ї, то реконструюється виховна позиція дорослого у її складових ланках, розширюється усвідомлення дорослим мотивів родинного виховання, відбувається гармонізація самого процесу психічного розвитку дітей в сім’ї, розвиваються та гармонізуються самосвідомість та самооцінка дітей. Психологічна корекція має на увазі також розширення арсеналу засобів психологічного впливу батьків на дітей в процесі родинного виховання, тренінг виховних навичок батьків, формування нових форм взаємодії з дітьми, зняття проявів дезадаптованості у поведінці дітей. Основним змістом психокорекційного впливу стає створення концентрованого, емоційно насиченого досвіду нових соціальних стосунків у неповній сім’ї між батьками та дітьми. Практика нових соціальних стосунків формує позитивний зворотній зв’язок між різними складовими внутрішньої взаємодії. Головне у процесі психокорекції – застосування індивідуального підходу, тому слід говорити про створення умов для розвитку тих чи інших психологічних якостей кожного учасника процесу психокорекції. Психолог при цьому не повинен підштовхувати учасників до досягнення регламентованих результатів. Корекційні прийоми використовують природні механізми психічного та особистісного розвитку, діяльність людини в системі стосунків. Досягнення нового погляду, нового усвідомлення проблем – основа творчого підходу до особистісного росту учасників корекції. В результаті такої перебудови свідомості і переживань людини досягається зняття тих психологічних складових, які лежать в основі «факторів ризику» для неповної сім’ї. Процес психокорекційної роботи з неповними сім’ями я будую у відповідності з концепцією А.Співаковської. До діагностичного блоку увійшли методики, запропоновані Е.Ейдеміллером, В.Юстицьким для сімейної психотерапії. Завданнями діагностики були: 1) діагностика психологічних факторів ризику для неповної сім’ї; 2) формулювання цих факторів для кожного учасника корекції; 3) розробка загальної програми психологічної корекції. Психокорекційну програму будую на принципах індивідуального підходу. В залежності від виявлених порушень застосовую діагностичний блок. В ньому використовую такі методи: - спостереження; - психологічний аналіз стосунків дитини з батьком чи матір’ю; - діагностику внутрішнього сімейного стану та стосунків з батьками (проективна методика «Малюнок сім’ї», методика вивчення особистісної тривожності А.М.Прихожана); - вивчення особливостей особистості дитини (патохарактерологічної поведінки - акцентуації характеру, особливостей характеру, емоційного стану). Комплексний вплив на неповну сім’ю за допомогою психокорекції дає можливість гармонізувати міжособистісні стосунки її членів, створює умови для формування позитивних особистісних якостей, допомагає врівноважити каузальну сферу особистості дитини та батьків, зняти у них надмірну нервово-психічну напругу.

Література

1. Бендлер Р., Гриндер Д., Сатир В. Семейная терапія и НЛП. – М.: Інститут общегуманитарных исследований. – 243 с.

2. Варга А.Я. Системная семейная психотерапия: Краткий лекционный курс. – СПб.: Речь, 2001. – 144 с.

3. Волкова А.Н., Трапезникова Т.М. Методические проблемы диагностики супружеских отношений // Вопросы психологии. – 1985. – №5 – С. 110–116.

4. Гребенников И.Ф. Основы семейной жизни. М.: Просвещение, 1991. – 153 с.

5. Джордж Рики, Кристиани Тереза Консультирование: теория и практика / Пер. с англ. А. Шадура. – Изд-во Эксимо, 2002. – 448 с. (Серия «Искусство консультирования»)

6. Елизаров А.Н Основы индивидуального и семейного психологического консультирования. Учебное пособие. – Москва, 2003. – 335 с

7. Кабанов М.М., Личко А.Е., Смирнов В.Н. Методы психологической диагностикии коррекции в клинике.‑Л., 1983. – 310

8. Ковальова Л. Психологічні аспекти подружніх конфліктів. Матеріали студентської наукової конференції, присвяченої 170‑річчю з дня народження Ю. Федьковича (12–13 травня 2004). – Чернівці, 2004. – С. 143–144.

9. Ковалев С.В. Психология современной семьи. М.: Просвещение, 1988. – 185 с.

10. Сатир В. Как строить себя и свою семью. – М., 1992. – 96 с.

11. Сатир В. Психотерапия семьи. – СПб.: Речь, 2000. – 283 с. (Психотерапия на практике.

12. Семья в психологической консультации: Опыт и проблемы психологического консультирования/ НИИ общ. и пед. психологии АПН ССР; [А.А. Бодалев и др.]; Под ред. А.А. Бодалева, В.В. Столина. – М. Педагогика, 1989. – 206 с.

13. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи СПб.: Питер, 1999. – 656 с. (Сер. «Мастера психологии»).


14. Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В.В. Семейная психотерапия. Л.: Медицина, Ленинградское отделение, 1990. – 490 с.

Личные инструменты
правила на Заповики
Сайт кафедры ИИТО
переход на сайт центра
 
Наша награда.