Участник:Natalia holodulina

Материал из ЗапоВики

(Различия между версиями)
Перейти к: навигация, поиск
Строка 48: Строка 48:
'''Участь в проектах''' [http://wiki.ciit.zp.ua/index.php/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B5%D0%BA%D1%82_%22%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%8C_-_%D1%8D%D1%82%D0%BE...%22 " любовь-это..."]
'''Участь в проектах''' [http://wiki.ciit.zp.ua/index.php/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B5%D0%BA%D1%82_%22%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%8C_-_%D1%8D%D1%82%D0%BE...%22 " любовь-это..."]
-
Стаття:[[Проблема читання'''  Проблема читання в епоху комп'ютеризації являється актуальною проблемою сьогодення. Відмова від читання - загроза майбутньому суспільства.
+
Стаття:[[Проблема читання''']]   Проблема читання в епоху комп'ютеризації являється актуальною проблемою сьогодення. Відмова від читання - загроза майбутньому суспільства.
Книга самоздійснюється у сфері читання. Тут сходяться інтереси всіх учасників книжного процесу, суспільства та індивідів. Виняткові книги відіграли потужну соціоінженерну роль, долучившись до творення націй, держав, культурних і релігійних спільностей. Долі книг різні: одні тисячоліттями фіксують на собі неослабну увагу, інші швидко втрачають приваблювальну енергетику або зацікавлюють одиниці людей. Багатьом так і не вдається дочекатися своїх читачів. У нечитаних і непрочитаних книг різні передісторії, але однаковий соціальний ефект — незрезонована в душі і розумі людини енергія слова
Книга самоздійснюється у сфері читання. Тут сходяться інтереси всіх учасників книжного процесу, суспільства та індивідів. Виняткові книги відіграли потужну соціоінженерну роль, долучившись до творення націй, держав, культурних і релігійних спільностей. Долі книг різні: одні тисячоліттями фіксують на собі неослабну увагу, інші швидко втрачають приваблювальну енергетику або зацікавлюють одиниці людей. Багатьом так і не вдається дочекатися своїх читачів. У нечитаних і непрочитаних книг різні передісторії, але однаковий соціальний ефект — незрезонована в душі і розумі людини енергія слова

Версия 09:37, 1 ноября 2012

'Холодуліна Наталія Іванівна


Холодуліна.JPG

Регіон Україна, м. Енергодар

Місце роботи: Науково-Методичний центр


Посада: методист сектору інформаційного забезпечення та моніторингу якості освіти

Методист

Стаж пед.работи: 8 років

Курси підвищення кваліфікації: 2010 рік.

Сертифікат з ІКТ:

  • сертифікат "Інтел. Навчання для майбутнього" (2006 р.),
  • Контакти:
  • робочий телефон: (06139) 3-16-88
  • e-mail: holodulina@gmail.com

Тренінг "Мережеві технології Веб 2.0" для вчителів предметників м.Енергодар, жовтень 2012


Координати:


' Мої документи:' Доповідь на Всеукраїнському семінарі

Інвентаризація 2012

Презентація до Всеукраїнського семінару

Мій блог Бібліотечна скарбничка

Календар Робочий ритм

Мої закладки [1]


Участь в проектах " любовь-это..."

Стаття:[[Проблема читання]] Проблема читання в епоху комп'ютеризації являється актуальною проблемою сьогодення. Відмова від читання - загроза майбутньому суспільства. Книга самоздійснюється у сфері читання. Тут сходяться інтереси всіх учасників книжного процесу, суспільства та індивідів. Виняткові книги відіграли потужну соціоінженерну роль, долучившись до творення націй, держав, культурних і релігійних спільностей. Долі книг різні: одні тисячоліттями фіксують на собі неослабну увагу, інші швидко втрачають приваблювальну енергетику або зацікавлюють одиниці людей. Багатьом так і не вдається дочекатися своїх читачів. У нечитаних і непрочитаних книг різні передісторії, але однаковий соціальний ефект — незрезонована в душі і розумі людини енергія слова


В останні роки соціологія настирливо сигналізує про втрату читанням провідної культурної ролі: дедалі менше людей вважає книгу єдиним джерелом знань і мудрості, особистісно цінних емоцій, а читання — найпродуктивнішим способом саморозвитку, життєвою стратегією, найзмістовнішим використанням вільного часу чи терапевтичним чинником (бібліотерапія); молодь масово заявляє, що не любить читати, не вважає читання важливим і обходиться без книг; щороку приблизно 2% мешканців планети перестає читати, кожне нове покоління читає менше, ніж попереднє; неухильно підвищується середній вік читачів — стверджують, що на завершенні першого десятиліття ХХІ ст. він становив 30—35 років; читання втрачає статус цілеспрямованої діяльності, багатьма розглядається як супутнє заняття; навіть освічені читачі надають перевагу ескапістським і розважальним текстам над інтелектуальними; теперішні підлітки ("посткнигобумне покоління") опинилися на маргіналіях друкованої культури, поставивши у центр свого інтересу мандрівку просторами Інтернету; книга втратила монопольний статус носія тексту, а друковане слово — статус засобу комунікації; люди все частіше отримують потрібну інформацію не з текстів, а з інших джерел, унаслідок чого сформувалася композитна рецептивна фігура "читач — слухач — глядач тексту"; активно шириться у світі "вторинна неписьменність" (нечитання після здобуття освіти); у кожній країні 40—50% мешканців не є "людьми книги".

Збайдужіння до книги і читання — кричуща соціокультурна проблема, оскільки поза ними, стверджують фахівці різних теоретичних і прикладних дисциплін, неможливі повноцінний розвиток у людини уяви, емпатії, співчуття, співпереживання, абстрактного мислення, примноження культурного досвіду. Певний ракурс цього явища побачили письменники: "Читання — співучасть у творчості" (М. Цвєтаєва); "Велика поезія можлива за наявності великих читачів" (В. Вітмен); "Автор — медіум, що відкриває необхідний людству текст" (Х. Борхес); "Випадкова зустріч із хорошою книгою може змінити долю людини" (П.-Е. Марсель).

Непрості і футурологічні розмірковування. Мало хто береться прогнозувати розвиток читання на далеку перспективу, вважаючи, що теперішню його кризу спричинили деградація смаків у сферах творчості, експансія низькопробних текстів, меркантилізація видавничої індустрії, активізація електронної видавничої і читацької практики. На їхнє переконання, і надалі становище друкованої книги та пов’язаної з нею культури читання залежатимуть від процесів у сфері електронної книжності. Ця інформація оволодіває і свідомістю послідовних поціновувачів друку, стурбованих втратою книгою її століттями акумульованої соціокультурної значущості. Основа такого розуміння світоглядно споріднена з концептом, свого часу висловленим Дж. Мільтоном з трибуни Британського парламенту: "Книга містить у собі джерело життя".

Суспільства, в яких занепадають книжність і читання, ризикують утратою пам’яті, ідентичності, навіть життєвих основ і життєвого простору. На траєкторії асоціативних розмірковувань щодо цього зринає наснажена есхатологічністю думка одного з героїв роману чеського прозаїка М. Кундери "Книга сміху і забуття": "Якщо хочуть знищити народ... — у нього спершу стирають пам’ять. Знищують його книги, його культуру, його історію. І хто-небудь напише для нього інші книги, нав’яже іншу культуру, придумає іншу історію. Незабаром народ почне забувати, хто він і ким він був. Довколишній світ забуде про це значно раніше" [1, с. 222]. Ці слова, як і твердження О. Бісмарка про роль підручників в оволодінні умами (воюють підручники: хто виграв підручники, той виграв війну) стосуються дещо інших проблем, але це — на перший погляд. У надрах процесів, до яких вони дотичні, — виклик цивілізації, націям, людині. Ігнорування його небезпечне, істерична метушня — також. Потрібен сміливий, компетентний, аналітично-прогностичний погляд на реалії в їх різнорідності та різноспрямованості, а також тверезі висновки і грамотні дії.

У видавничій ситуації глибини і лабіринти читання як мультидисциплінарної проблеми мають теоретичний і прикладний виміри. Теоретичний зосереджений довкола буття слова у тексті, тексту — в книзі як творчій сутності зі складною архітектонікою смислів і виражальних засобів, книги — в індивідуальній, груповій і масовій свідомості. Прикладний вимір — створення, добір і використання оптимального інструментарію, ефективних видавничих рішень, прийомів стратегій на основі знань про моделі, практики читання, рецептивні впливи, реакції і зумовлену ними поведінку. Ще один стратегічно цінний аспект — проектування, моделювання і стимулювання читацьких реакцій на всіх етапах процесу книги.

Із пізнанням цієї проблеми самотужки не справиться жоден із цехів гуманітарної науки, відособлено не подолає її жодна із суспільних практик, необхідність комплексних зусиль і підходів — очевидна. Попри специфічність предметного інтересу, всі вони (філософія, психологія, соціологія, педагогіка, бібліологія, антропологія, культурологія, лінгвістика, літературознавство, теорія літературної творчості) можуть об’єднатися на спільній платформі, якою є підстави вважати стимульовані читанням культурний розвиток і культурну практику людини. Традиційно проблематикою читання найбільше переймаються представники бібліотечного середовища. Видавниче співтовариство тривалий час її недооцінювало, попри те що читання як один зі складників стратегічного контексту має для видавничої справи ключове значення. Саме тут вирішується доля книг, авторів і видавців. "Сьогодні проблема читання виходить на одне із перших місць у професійній свідомості всіх, хто пов’язаний із створенням і розповсюдженням книги" [2, с. 8].

Тенденції у сфері читання впливають на авторські інтенції, типологічний розвиток книги, функціонування видавничої сфери, зміст підготовки кадрів для неї тощо. У різноманітних дослідженнях його розглядають як соціокультурне явище, процес, інтелектуальне заняття, професійну діяльність, життєву стратегію, проблему вільного часу, спосіб пізнання людиною світу і самопізнання, саморозвитку і самоздійснення, засіб формування інформаційної, духовної культури і соціалізації особистості, інтелектуальну технологію засвоєння знань, впливу на внутрішній світ, соціокультурний і психологічний феномени. Широкий також предметний спектр досліджень: уподобання, мотиви і пріоритети читання; читацька активність; вплив читання на глибині психологічні структури, взаємозв’язки його з фізичним і психічним здоров’ям людини; читання як індикатор соціокультурних процесів; комунікаційна сутність, характер і структура читання різноманітних демографічних і соціальних груп та їх психографічні характеристики; розвиток якості читання і читацької культури; роль домашніх бібліотек у поширенні читання; ефективність програм просування і підтримки читання. Бібліографічний перелік наукових праць із цієї проблематики міг би трансформуватись у солідний том.

Пізнанням, осмисленням ролі слова і читання в життєдіяльності людини переймаються ще з історичних досвітків людства. Перші свідчення про інтерес до нього в Європі належать до античності. Про силу мови, що впливає на душу; відповідальність за мовлене і писане слово ("Письменник безсоромно висловлював, що йому спаде на думку" [3, с. 325]); необхідність авторам знати природу високого, мати широкий світогляд, творчі здібності; "доречні і корисні для народу твори" [3, с. 293]; універсальну їх доступність ("Кожен раз написаний твір... стає однаково доступним як для тих, хто його розуміє, так і для тих, кому він не призначений" [3, с. 335]); адресність слова і неоднаковість його сприймання розмірковував у діалозі "Федр" давньогрецький філософ Платон. Будучи представником усної традиції передавання інформації, за якої слово здатне "викликати гнів юрби і знову приборкати розгніваних" [3, с. 328], він побачив якісно нову силу, яку воно здобуває завдяки письму: "написані слова" важать не більше, ніж "нагадування людини, яка тямить на тому, що написано", вони "завжди твердять одне й те саме" [3, с. 335]. На його погляд, "справжнього мистецтва слова не буває і ніколи не буде без пізнання правди" [3, с. 321].

Не оминуло око Платона і візуальності як специфічної ознаки писемності, чим вона "надзвичайно нагадує живопис". Маючи велику силу, твір беззахисний перед неспроможністю сприйняти, намаганнями поганьбити його, а тому не раз потребує допомоги автора [3, с. 335]. Щодо цього невразливим є твір, "який разом із знанням записується в душі... вміє говорити з ким треба і промовчати там, де треба" [3, с. 336]. Проглядаються у "Федрі" і важливі фігури книжного процесу: автор (письменник, ритор), читач ("А подався він за місто, щоб повправлятися у виразному читанні") і людина, котра любить "слухати чужі твори" [3, с. 294]. Можна знайти у Платона виокремлення видів читання (гедоністичне, пізнавальне, облагороджувальне), типологізацію читачів, певні корисні підказки авторам і видавцям: до "складної душі" потрібно звертатися складно і багатозвучно, до "простої" — просто [3, с. 337].

Цінні смисли для розуміння Слова в життєвому світі людини є в Біблії, яка також творилася в часи зустрічі усної традиції (так проповідував своє вчення Христос) і ще молодої писемної культури. Мова у ній — про Священне Писання (1 Цар 22; 2 Хр 34) і Священне Слово: "Того, хто спотикавсь, підіймали слова твої" (Йов 4:4); "Для моєї ноги Твоє слово — світильник, то світло для стежки моєї" (Пс 110:105); "Уста мудрих знання розсівають" (Пр 15:7) [4].

Великі сподівання покладали на усне слово і в українську давнину, що відображено в примовляннях, замовляннях, календарній, обрядовій поезії тощо. Немало свідчень і про ставлення до книг у ті часи. У "Повісті минулих літ" ("Літопис Руський"), наприклад, літописець виявляє на диво зрілий погляд на книжність і читання: "Сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє.

Велика бо користь буває людині від учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерелом мудрості, бо є у книгах незмірна глибина. /.../ А коли старанно пошукаєш у книгах мудрості, то матимеш велику користь для душі своєї. Бо той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими мужами"

[5, с. 89—90]. Є подібні думки і в "Повчанні Володимира Мономаха", "Моліннях (Благаннях) Данила Заточника".
 

Як дослідницьку проблему читання почали розглядати наприкінці ХІХ ст., а на початку ХХ ст. інституалізувався пов’язаний із ним науковий напрям. В Україні його теоретико-прикладними питаннями однією з перших зайнялася Х. Алчевська, надбання якої зараховує собі і російська наука

[2, с. 35]. Упорядкований нею перший том вказівника "Що читати народу" (1884 р.) було відзначено малою золотою медаллю Першої всесвітньої виставки в Парижі. Щоправда, перелік книг "істинних і ложних" містив ще "Збірник Святослава" (1073 р.).

Читання — одне із найзначущіших цивілізаційних надбань, завдяки якому відбувається самооприявнення, самовираження людини у слові і просторах слова. Розкриття його сутнісних глибин, історичних форм, ролі в розвитку людства розширює масштаб розуміння сучасних проблем книги; комунікаційних інтересів людини та актуальних для теперішнього часу способів їх задоволення; функціональності, затребуваності і перспектив друкованого слова в інформаційній, пізнавальній, естетичній, духовній та інших сферах. Найкраще із цим завданням справляються соціологія, філософія, культурологія, літературознавча наука.

Масштабно осмислив читання в історичній динаміці, якісних змінах і в контексті породжуваних ними соціокультурних наслідків канадський філософ, соціолог Г.-М. Мак-Люен ("Галактика Гутенберга"), якого вітчизняний дослідник соціальних комунікацій В. Іванов назвав "ентузіастом розвитку комунікаційних технологій" [6, с. 70]. Цінність цієї праці полягає в залученні та осмисленні багатющого теоретичного і фактологічного матеріалу, у філософськи глибинних спостереженнях. Читати її потрібно вміти, ще краще — прочитати і праці, на які посилається Г.-М. Мак-Люен, більшість із яких у нас неосягнені. Без вдумливого заглиблення в них вітчизняна наука так і не переросте стану наївної, самозакоханої дівчинки.

Не поспішаючи оприявнювати новотвори власної думки, Г.-М. Мак-Люен поступово сходить на пізнавальні вершини, відкриті його попередниками. Результатом цієї подорожі є панорамне бачення історії слова, технологій і засобів передавання та сприймання його. Початки цієї історії — епоха усної культури. Саме тоді творив у Давній Греції Гомер, поширювали свої знання Сократ і Піфагор. До наступних епох дійшли їхні надбання завдяки людям усної культури, які були одночасно авторами, реципієнтами і "технологією".

   Мовлення і слово втілювали тоді буденні життєві смисли і магічні значення, напряму єднали людину зі світом. Щоб дізнатися, пройнятися, повірити, вона мусила почути. Людина усної культури символічно зливалася з предметом, про який чула, емпатійно проникала в нього, впускала його у своє Я. В її бутті слово означало і дію, а дія — і слово. Слова, в які людина вірила, здобували над нею магічну владу: "В усному суспільстві внутрішня вербалізація рівноцінна ефективній соціальній дії" [7, с. 38]. Цю силу і владу усне слово ("тиранія слуху над зором") значною мірою втратило з появою письма і друку. Тоді відбулося роз’єднання функціональності вуха, ока і м’язів. Робота ока набула пріоритетності, слово стало частиною візуального світу людини. Щоб повірити, вона вже мусила і побачити, оскільки відбулося "відокремлення магічного світу звуків від нейтрального світу ока" [7, с. 40]. Однак ще довго слово мовлене потужно діяло на неї, а візуально сприймані написані чи надруковані знаки здобували смисл або не здобували його. Адже на початках візуальної культури ще надто слабкими були психологічні механізми сприймання інформації оком, її інтеріоризації та інтерпретації.

  Такі цивілізаційні переходи завжди були пов’язані із розщепленням психологічного світу та окремих здібностей особистості, соціопсихологічними травмами і муками. Легше давалися вони необтяженим надмірною рефлексивністю спільнотам. Тому "перехід культури у візуальні форми" [7, с. 41] спершу відбувався у прагматичному Давньому Римі, а вже потім у віддалених від раціоналістичних стихій Давній Греції і Візантії. Людина культури писемної (візуальної) сприймає слово відсторонено, пасивно. У кінотеатрі, наприклад, вона не зірветься з місця захищати одного персонажа, нападати на іншого, миритися з третім тощо. Візуальність абстрагує сприймання, відриває символ від реальності.

  На основі актуалізації візуального зародилося і розвивалося читання. Як візуальне сприймання інформації, воно виросло з лона усної культури, відгалузилося від неї, увібравши в себе немало її якостей. Будучи результатом письма, що неухильно витісняло в історичному часі усне передавання (слухове сприймання) інформації, читання дотепер сусідить з усними практиками. Позбавивши слово притаманних йому в часи усної культури багатоголосся, значеннєвої наповненості і спонукальності, воно спричинило радикальні зміни в рецептивній системі людини, а також у її взаємодії зі світом. В основі цього — відмінності в роботі органів чуття: за свідченням психологів, очі точніше фокусують інформацію, ніж вуха, що зумовлює адекватніші реакції; транслювання інформації за допомогою очей відбувається швидше, ніж за участю інших органів чуття; 90% інформації людина отримує завдяки їх роботі.

  Манускриптна культура розвивалася, оглядаючись на усну: рукописні твори враховували специфіку декламування їх; тодішня граматика цілковито була підпорядкована нормам риторики; до поетів ставилися як до суперників ораторів. І за стилем раннє письмо не надто віддалилося від усного методу передавання інформації, що було однією з причин злитості писемних текстів.

  Перехід від усності до читання болісно сприймався в тому часі. Про це теж ідеться в діалозі Платона "Федр": показана Тевтом (за давньоєгипетською міфологією — богом-винахідником літер і книги; У. Еко, очевидно, помилково стверджує, що це був Гефест) фараону Тамусу книга, якої той ще ніколи не бачив, викликала у правителя стурбованість, що через неї в людей може вселитися "забутливість внаслідок занедбання вправ для вироблення пам’яті" і "вони будуть пригадувати за допомогою знаків, а не завдяки внутрішній силі" [3, с. 335]. Аналогічно за змістом висловився герой роману В. Гюго "Собор Паризької Богоматері" Клод Фролло: це (вказуючи на книгу) знищить це (вказуючи на собор). Багатозначність такої соціокультурної паралелі зауважив У. Еко, далеко не байдужий до концепції Г.-М. Мак-Люена, хоч майбутнє книги і читання він бачив оптимістичнішим. Є в У. Еко ще кілька пов’язаних із цією проблематикою міркувань: книга як носій інформації і джерело культури передусім  виявилася потрібною кочовим цивілізаціям — в осілих цю роль виконувала архітектура; якби всі люди були вегетаріанцями, її розвиток, очевидно, був би інакшим; книга подорожує разом із людьми з вигідною їм швидкістю [8].

   Очевидно, читання вголос (слухання читання), що тривало до появи друку, — перехідний (соціотерапевтичний) етап між усним і візуальним словом. Читання вголос виявило свою благодатність для розквіту епічної поезії, байки, драми, а читання про себе (друкована культура) відкрило простір роману, хоч перші романи поширювали в усній традиції (розповідали). Своєрідними ретро-натяками на цю культуру є театральне дійство, радіоспектакль ("театр перед мікрофоном"), а також читання авторами фрагментів своїх текстів під час їх презентацій, що є здебільшого символічним актом.

   Розвиток візуального витіснив на маргіналії усну культуру, яка в сучасному світі може зберігатися хіба що як частина складнішого цілого. На цій підставі легше зрозуміти соціопсихологічні причини недовговічного розквіту аудіо-книги. Помилка видавництв, які стратегічно зосередилися на цьому продукті, полягає в неправильному визначенні цільової аудиторії — нею могли бути тільки діти, а не ті групи дорослого населення, на які вони орієнтувалися. Звідси — і недовговічність її життєвого циклу. Труднощі "вростання" в сучасний соціум книги електронної, неоднозначне сприйняття її в різних демографічних пластах промовисто ілюструють протистояння друкованої та електронної культур.

   Культури читання не однолінійно змінювали одна одну, а взаємопроникали. Кожна нова вторгалася у простір попередньої, не маючи сил цілковито зліквідувати всі її елементи. Влучно щодо цього висловився
Г.-М. Мак-Люен: "Дві культури, або технології, можуть, як астрономічні галактики, проходити одна крізь іншу без зіткнень, але змінюючи при цьому свої конфігурації" [7, с. 201]. Різною мірою вони наявні у підсвідомих, ментальних пластах сучасного читача, які зберігають досвід усної культури і читання вголос (спонтанні рухи гортані, іноді — губ; читання дітьми вголос на етапі опанування його техніки; молитва). Простежити їх прояви можна в сучасній літургії, особливо православній, театральному дійстві, модерністських поезії та прозових текстах. Ще зриміше постають вони в електронному читанні: текст, звук, відео, анімація, мультиплікація, співучасть, співтворчість тощо. У рецептивних домінантах окремих людей (зорове, слухове, моторне, комбіноване запам’ятовування) також проглядаються їхні сліди.

   Без культурних компромісів не обходилося на всіх етапах розвитку читання і книговидання: манускрипти важко долали тяжіння до стихії усного слова, а друковані книги певний час вважали зручнішими для використання "манускриптами". На початках друку їх навіть надсилали переписувачам для копіювання. Будучи потужною інновацією, своєрідною глобалізаційною хвилею, друк певний час працював на ресурсах традиційної для тієї пори культури, тиражуючи витворені для манускриптної книжності тексти. Інших текстів тоді він не мав. Подібні компроміси (формат pdf) помітні в епоху наступу електронної книжності.

Література

1. Кундера М. Книга смеха и забвения : роман / Милан Кундера ; пер. с чеш. Н. Шульгиной. — СПб. : ИД "Азбука-классика", 2008. — 320 с. 2. Мелентьева Ю. П. Чтение: явление, процесс, деятельность / Ю. П. Мелентьева ; Отделение историко-филол. наук РАН ; Научный совет РАН "История мировой культуры". — М. : Наука, 2010. — 182 с. 3. Платон. Діалоги / Платон ; пер. з давньогрец. Йосипа Кобіва, Уляни Головач, Дзвенислави Коваль, Тараса Лучука, Юрія Мушака. — К. : Основи, 1999. — 395 с. 4. Біблія, або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту із мови давньоєврейської й грецької на українську наново перекладена. — К. : Місійне товариство "Нове життя, Кемпус Крусейд фор Крайст", 1992. — 296 + 130 с. 5. Літопис руський / пер. з давньорус. Л. Є. Махновця ; відп. ред. О. В. Мишанич. — К. : Дніпро, 1989. — XVI + 591 с. 6. Іванов В. Основні теорії масової комунікації і журналістики : навч. посіб. / Валерій Іванов ; за науковою редакцією В. В. Різуна. — К. : Центр Вільної Преси, 2010. — 258 с. 7. Мак-Люен М. Галактика Ґутенберґа: Становлення людини друкованої книги. — 3-тє вид. / Маршалл Мак-Люен ; пер. з англ. А. А. Галушки, В. І. Постнікова. — К. : Ніка-Центр, 2011. — 392 с. — (Серія "Зміна парадигми" ; Вип. 1). 8. Карьер Ж.-К. Не надейтесь избавиться от книг! / Ж.-К. Карьер, У. Эко ; интервью Ж.-Ф. де Тоннака ; пер. с фр. и примеч. О. Акимовой. — СПб. : Симпозиум, 2010. — 336 с. 9. Хилл Т. И. Современные теории познания / Т. И. Хилл. — М. : Прогресс, 1965. — 533 с. 10. Почепцов Г. Будущее: стратегии, сценарии, коммуникации / Георгий Почепцов. — К. : Альтерпрес, 2010. — 308 с. — (Серия "Академия будущего"). 11. Куфаев М. П. Проблемы философии книги. Книга в процессе общения / М. П. Куфаев. — М. : Наука, 2004. — 188 с. 12. Зимина Л. В. Современные издательские стратегии: от традиционного книгоиздания до сетевых технологий культурной памяти / Л. В. Зимина. — М. : Наука, 2004. — 274 с. 13. Фрідман Т.-Л. Світ плаский! / Томас Л. Фрідман. — Х. : Акта, 2008. — 676 с.



Теремко В. Читання як стратегічна проблема видавничої сфери / Василь Теремко // Записки Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника : збірник наукових праць / НАН України, ЛННБ України ім. В. Стефаника ; редкол.: М. М. Романюк (гол. ред.) та ін. — Львів. — 2011. — Вип. 3(19). —

С. 153—173

Джерело :http://blog.i.ua/user/4380808/917078/]]

Фото Моя сім'я

відео The media player is loading...


Карта знань Kartaznaniy Holodulina Natlia 31102012.jpg

Личные инструменты
правила на Заповики
Сайт кафедры ИИТО
переход на сайт центра
 
Наша награда.